Гравця збірної України з баскетболу 3х3 Дмитра Липовцева у його 30 вважають гуру цього різновиду гри у помаранчевий м’яч. Він філософськи сприймає усі компліменти, бо знає – репутацію треба підтверджувати щоразу на корті. Найближча можливість буде надана Дмитру та його партнерам по збірній України на чемпіонаті світу. Боротьбу у французькому Нанті Липовцев і Ко розпочнуть вже 18 червня матчем зі Шрі-Ланкою і поляками того ж вечора.
- Свого часу, а саме у віці з 18 до 22 років, я регулярно грав у баскетбол 3х3 у Росії, у Москві. Там вже стрітбольний рух був розвинений. Я там багато грав, а тут, в Україні, усе тільки починалося. Коли я повернувся в Україну, баскетбол 3х3 почав прогресувати, мені стало цікаво і я завжди брав участь у турнірах. А потім, у 2013-му році ми поїхали до Греції на чемпіонат світу, я, Єрьомін і Арабаджі, і виграли бронзові медалі!
- Коли ти починав грати у вуличний баскетбол, він ще не був таким зарегульованим?
- Звісно, це був молодіжний рух, його використовували у своїх цілях для рекламної компанії відомі спортивні бренди, тоді це був такий собі день молоді, а зараз це вже офіційні змагання. Трансформація відбулася колосальна.
- Ти позитивно сприймаєш цей процес?
- Так, і все одно у баскетболі 3х3 зберігся дух вулиці, це не змагання у залі, коли просто приїздять професіонали і грають. Це і музика, народ ходить, тусує, зовсім інакше усе сприймається.
- Попереду чемпіонат світу, проводитимете у кваліфікації по два матчі на день. Як розподілятимете сили?
- Це не проблема. Звичні змагання тривають день, і протягом цього дня ти до восьми ігор граєш. А по дві гри – це зовсім не проблема. Так, серйозний темп – 10 хвилин чистого часу, по 12 секунд на атаку, це серйозне фізичне навантаження. Але є час відновитися, годинки півтори, цього достатньо.
- Шрі-Ланка ваш перший суперник, на перший погляд країна зовсім не баскетбольна.
- А це і не баскетбол. Це стрітбол. Можуть вийти три борця, які просто скажуть тобі – кидай з-за дуги, бо м’яч трохи менший, вулиця, вітер, може нічого і не влучити, а вони спокійно "наковиряють" з-під колечка, та й усе. Зовсім інша політика у цього спорту. Це не баскетбол зовсім. Дуже важливу роль грає твій характер, фізичні кондиції і плюс трохи удачі. Подивимося на тих самих сербів – вони не видатні атлети, вони просто грають з головою, і вигравали неодноразово чемпіонати світу. Міцні фізично хлопці і психологічно.
- На твій погляд збірна України виглядає згуртованою? Чи відчуваєте себе одним цілим?
- Цей турнір, що був у Франції (у Вуароні на початку червня, де українці посіли третє місце – ред.) дуже сильно допоміг у цьому плані. Було б кілька таких турнірів, я б з повною впевненістю сказав, що ми зігралися. Але турнірів такого рівня було мало, саме такого рівня. Так, були дрібні, незначні турніри, у тій самій Угорщині, але я відчував – то не те. А тут відбулася справжня обкатка з серйозними суперниками і ми одразу ж відчули, що додали. Якби ще 2-3 таких турніри під час підготовки - було б дуже добре.
- Зараз баскетбол 3х3 увійшов до родини олімпійських видів спорту. Чи відкриваються перед Україною нові можливості.
- Так. Просто ще невідомо, скільки команд буде на Іграх у Токіо-2020. Кажуть вісім, але усе може змінитися десять разів. Повторюся, це не 5х5. Тут можна реально пробиватися, не бачу жодних проблем. Головне, не тупцювати на місці, а розвиватися, як Франція, скажімо. У них неймовірні бюджети, бази, дуже серйозний підхід до цієї справи і ми приїхали – просто у шоці були. Відчувається по їхній збірній, що там кипить робота, вони шукають, створюють умови, підключають найкращих гравців країни – тільки бери і вигравай.
- Недарма вони чемпіонат світу проводять.
- Недарма. Думаю, у них завдання-мінімум – фінал.
- А у вас яке завдання?
- На моє переконання – мінімум з групи треба виходити і один-два матчі плей-оф чіпляти залізно. Ми не хапаємо зірок з неба, але боротися нам цілком по силах. У нас склад більш-менш універсальний. Усе може бути.
- Для баскетболу 5х5 ти вважаєшся віковим гравцем (Дмитру Липовцеву зараз 30 років – ред.), але у 3х3, як кажуть, у паспорт не заглядають.
- Скажу так, я зараз відчуваю себе краще, ніж у 25 років. Дійсно, вік нівелюється. У баскетболі не треба багато бігати, треба грамотно займати позицію, оцінювати ситуацію. Здебільшого цінуються досвічені гравці, ніж швидкий і маленький, куди може кудись побігти. Там бігати особливо не треба – треба 2-3 кроки робити ривком і грамотно оцінювати ситуацію.
- У 3х3 тренеру забороняється керувати командою у грі. Цілком можливо, що важелі керування грою будуть у тебе?
- Так, гравці у баскетболі 3х3 самі по собі, тут треба самому думати, не чекати підказок, оцінювати ситуацію, перебудовуватися у захисті, нападі. Ми усе це, звісно, на тренуваннях проходили, але коли у тебе пульс високий, у вуха б’є кров, потрібен досвід.
- І в такі моменти партнери до тебе дослухаються.
- Ми усі одне до одного дослухаємося. Здебільшого ми зі Стасиком (Тимофеєнком – ред.) підказуємо молодим і у нас нема таких проблем.
