Гравець Київ-Баскета і збірної України U-18 Яна Рабчук розповіла про свої враження від перебування у новій команді і свої баскетбольні пріоритети
Я дуже задоволена тим, що мене запросили до команди Київ-Баскет. Мені дуже подобається тренуватися під керівництвом Володимира Холопова. Звісно, я граю не на тій позиції, на якій грала завжди, зараз у мене ще не дуже виходить, але я пристосуюся, зіллюся з колективом. Є старші дівчата, з яких можна брати приклад, буду старатися, щоб усе виходило.
- Ти ще не маєш досвіду ігор у жіночій Суперлізі.
- До цього я грала у ТІМ СКУФІ-2, який КСЛІ зветься. Виступала два місяці у Дніпрі (у складі СДЮСШОР-5-ДВУФК), ось тоді і зіграла у Суперлізі.
- У старших щось переймаєш?
- Так вони дуже хороші гравці, є чому повчитися. Часом сварять, але ми менші, маємо вчитися.
- Проблем не виникає поза майданчиком.
- Ні, дівчата завжди підтримують. Колектив у нас дуже гарний.
- Тренер змінив позицію. Яку на яку?
- Я грала на четвертій, а зараз піднялася на третю.
- Це новий виклик для тебе?
- Я завжди хотіла грати третім номером, але тренери завжди ставили на четвертий. Але зараз я вирішила перейти на третій. Так, трохи важко, трохи незвично, але мені усе подобається.
- Перший матч граєте з Динамо. Вже є хвилювання, чи ще зарано про це думати?
- Звісно, є. Але думаю, усе буде добре. Тренер, звісно, даватиме не так багато часу, але треба проявляти себе на максимум. Дасть 5 хвилин, гратиму 5.
- Задоволена, як пройшло баскетбольне літо? Ти брала участь у чемпіонаті Європи U-18 у Дубліні?
- Так, трохи не той результат показали, який хотіли. Але я задоволена. Отримала важливий досвід.
- Сам Дублін, як місто, сподобався? Озиралася навкруги?
- Так звісно, але там холодно було після київської спеки. Та, насправді, ми виходили погуляти у місто тільки один раз, а так ігри-ігри-ігри. Не було часу думати про гулянки.
- Що треба зробити, аби завойовувати місце у п’ятірці?
- Треба на тренуваннях викладатися на усі сто відсотків, в іграх показувати усе, на що здатний.
- Хто твій перший тренер?
- Кулик Ганна Олександрівна, це Волинська область. Баскетболом займаюся вже вісім років. Чотитри роки вчилася в київському інтернаті у Євгена Філозова. Я завжди грала зі старшими, та коли вони випустилися, мене забрали до Олени Федченко.
- І за вісім років баскетбол тебе не розчарував?
- Ні в якому разі. Я півроку пропустила через травми, але баскетбол мені дуже подобається. Гратиму далі.
- Є з кого брати приклад в Україні?
- Звісно є. Хочу досягнути рівня Аліни Ягупової. Але взагалі-то я дивлюся американський баскетбол. Мені більше подобається, як грають там. Єлена Деладон, Даяна Тауразі. Дивлюся і дуже захоплена їхньої грою. Приходжу додому і дивлюся тільки баскетбол.
- І потім запозичуєш у них якісь ігрові елементи? Чи тренер каже, в Україні треба грати по-іншому, ніж в Америці?
- Ні. Тут тренер дуже гарний. Дає нам вправи з американського баскетболу. Захисні вправи англійською мовою говорить. Він мені не каже, грай так, бо так прийнято в Україні. Такого немає.
- А сама в англійській мові тямиш? У Дубліні попрактикувалася?
- Я не дуже знаю англійську, щоб так вже вільно розмовляти, але вчитиму. Треба.
- Ти школу вже закінчила?
- Так, і вступила до київського НУФВСУ. У мене все попереду, і я сподіваюся. Усе буде гаразд.
