Екс-гравець національної жіночої збірної України Євгенія Спітковська опановує нове баскетбольне амплуа – суддівство. Вона наполегливо вчиться у Школі Молодих Арбітрів і відсудила вже понад 20 матчів. Про баскетбольні зміни у своєму житті - з перших вуст.
- Ще не відчуваю, що перехід від гравця до арбітра відбувся. Ще відчуваю себе шостим польовим гравцем на майданчику. Поки що складно перебудуватися. Коли працюю на матчах хлопців, проблем нема. А ось з жіночим баскетболом (посміхається – ред.)… дуже переймаюся долею гравців, результатом. Завжди ловлю себе на думці, що хочу підказати і допомогти.
- Виникають суперечки з тренерами?
- У нас усі тренери дуже емоційні. Вони часто незгодні з рішенням судді, їм завжди здається, що усе насправді виглядає по-іншому. Але коли їм пояснюєш чітко, чому так - вони погоджуються. Звісно, багато чого чую на свою адресу, часом це напружує. Але баскетбол навчив мене не сприймати усе близько до серця – що про мене кажуть збоку. То ж мені у цьому плані легше. Я дуже «фільтрую» усе.
- Ти кажеш, у тебе мимоволі виникає бажання підказати гравцю, як діяти, може і тренер у тобі прокинеться?
- У перших іграх, коли я судила, я взагалі кричала – пас віддай, не поспішай. Потрібен час, суддівство – це погляд на баскетбол зовсім з іншого боку. Це дуже цікаво і не так просто, як здавалося на початку. Усе набагато складніше. Тому треба вдосконалюватися, щоб знати баскетбол з усіх боків.
- Щоразу легше судити матчі?
- Потрібна практика. Аби добре орієнтуватися у серйозних епізодах матчів. Сьогодні була гарна гра (інтерв’ю выдбулося після поєдинку чемпіонату ВЮБЛ ОСДЮСШОР (Рівне) – СДЮСШОР ім. Літвака 83:85 – ред.), вона багато чому може навчити. Побільше б таких ігор. Дивлюся багато матчів, потрібно вдосконалюватися щодня, вчитися – баскетбол не стоїть на місці.
- Зараз дивишся ігри, не лише, як гравець чи глядач, а й як арбітр?
- Я вже спіймала себе на думці… ось у середу була жіноча Євроліга, і я збагнула, що вже не дивлюся баскетбол, як гравець. Я вже спостерігаю за роботою суддів, які рішення приймають, контакти які у грі… вже все. Сподіваюся, подивлюся, як гравець матч Україна – Іспанія. Ще по вболіваю за дівчат, як гравець. Але вже привчаю себе забувати про ці відчуття. Потрібно бути професіоналом. Я вчуся бути суддею і для мене важливо навчитися дивитися баскетбол з іншого боку.
- Повернемося до теми матчу Україна – Іспанія. Які передчуття?
- Наскільки мені відомо, Іспанія приїде найсильнішим складом. У нас нова збірна, новий тренер з новим баченням гри. Теж Буде цікавий баскетбол. Кожна дівчина, кожний гравець завжди бажає проявити себе на максимальному рівні. Я думаю, для глядачів це буде дуже цікавий матч. Тим більше, усім відомо, як ми любимо грати у себе вдома. Завжди відчуваємо підтримку трибун – ти усвідомлюєш, що у тебе вірять, підтримують. Думаю, дівчата впораються і покажуть відмінний баскетбол.
- Якщо у Ягупової піде гра, буде усе гаразд, бо ж від нашого капітана багато чого залежить у цьому матчі?
- Аліна – наш джокер. Від неї завжди багато чого очікують. І їй завжди довіряють, її підтримують – але грають на паркеті 5 дівчат. І ще сім підтримують тебе на лавці запасних. Україна тим краще грає, чим більше підтримка. Думаю, зараз у збірній такий етап, що усі можуть замінити одна одну. Не має бути проблем. Аліна завжди підтримає будь-кого, допоможе, підкаже.
- Малюнок гри сильно змінився відтоді, як ти закінчила виступи у збірній?
- Кожний тренер награє свої схеми, свій захист і напад. У нього зовсім інші люди , не та команда, не ті 12 гравців. Склад змінився. Складно про щось зараз говорити, робити висновки. Пройшло тільки дві гри, а треба, щоб пройшов цикл. Вони відберуться на чемпіонат Європи, зіграють там матчі, тоді вже можемо говорити про зміни, пішли вони на користь, чи ні. А зараз по двох матчах складно щось узагальнювати.
- У збірній обіцяють появу на майданчику Радулович. У чемпіонаті знову грає Олена Вергун (чемпіонки Європи-1995 – ред.). Може і ти ще не остаточно закрила тему з кар’єрою гравця?
- Можу сказати, що Радуловіч має допомогти збірній України. У неї надзвичайно великий досвід ігор на найвищому рівні. Усі знають Сашу. Думаю, це великий плюс для збірної України. Що стосується Вергун – вона завжди у формі. Молоді гравці мають багато чому у неї повчитися. Це великий плюс, що вона грає. Ну а я? Мені і досі телефонують, запрошують грати, як в Україні, так і за її межами. Але зараз не маю бажання відповідати згодою. Можливо втомилася дуже морально за роки кар’єри гравця. Зараз я зосереджена на суддівстві. Хочу тут досягти результату.