На чемпіонаті Європи з баскетболу 3х3 в угорському Дебрецені юнацька жіноча збірна України U-18 виступила не найліпшим чином. Доросла жіноча збірна привчила своїх прихильників до медальних результатів, можливо тому 10 місце підопічних Валерія Воробйова виглядає посереднім здобутком?
- Сподівалися на краще, вийшло не зовсім добре. Але я б не назвав 10 місце на чемпіонаті Європи провалом. У цьому сезоні ми використали тих гравців, які гратимуть наступного року. І порівняно з минулим роком ми просунулися набагато далі. Якщо минулого року ми не вийшли з кваліфікаційного раунду, а цього року ми успішно його подолали. Ми розраховували на успішну гру зі збірною Польщі, у нас складна група була, але ми мали одну гру вигравати. Але не вдалося. Один з чинників – у нас гра будується на тактиці і усе ж таки заміна на Волошину не спрацювала. Дівчина чудова, але це були для неї перші змагання міжнародного рівня, і вона трохи знітилася. Звідси виник певний хаос у тактичних діях. Це одна з причин поразок збірній Польщі. Хоча гра з ними була рівною. А з Нідерландами нам довелося грати у відкритий баскетбол. Ми розуміли, що нам треба було вигравати з перевагою як мінімум 4 очка. З мінусом починали гру. Не все вдалося, але відзначу: дуже гарно зіграли Ляшко і Коваленко.
- Що стосується Сидорак і Волошиної, то ці дівчата не вписалися у гру?
- Так, від Сидорак хотілося б більшого на цей момент. Волошина дуже перспективна дівчинка. Але я жалкую, що вона не потрапила до нас від самого початку. Зірвалися на гру 1 в 1. А фізично і технічно, я розумів, що наша команда менш сильна. У нас був єдиний шанс переграти їх тактично. Але через те, не тому, що вони погані, а тому що не встигли зігратися, плюс хвилювання одного гравця, і вийшло не зовсім так, як хотілося б.
- Це ви про Волошину?
- Наголошую – дівчина чудова, на наступний рік, хто б не був тренером, чи то я, чи хтось інший, я б її рекомендував у склад. Вона 2000-го року народження. Волошина, Климчук, Ляшко – це ті люди, які отримали міжнародний досвід на високому рівні. І вони мають кістяк наступної збірної скласти, не зважаючи на те, що може бути підсилення.
- Які резерви для підсилення є?
- Я думаю, ми мали підсилитися завдяки Тетяні Гаврильчик, Вікторії Федоренко… Цього року до нас потрапили ті дівчатак, які не потрапляли до збірної 5х5. Ми підібрали тих…, як кажуть, шанс їм дали. І відіграли, з моєї точки зору гідно. Бо 10 місце на чемпіонаті Європи для нас не такий вже й поганий результат. За один день збірну не зробиш. Треба думати наперед. І ми це робили, використовували Волошину, Ляшко і Климчук, яка травмувалася в останній момент. І нам її не вистачало. Вона пройшла з нами усю підготовку і знала усе, що треба виконувати. А ще вона дівчина, яка володіє напрочуд стабільним кидком.
- Резюмуємо, більш сильні дівчата цієї вікової групи були задіяні у збірній 5х5…
- Так, і коли ми звернулися, вже після того, як пройшли кваліфікацію у Латвії, і звернулися за підсиленням, нам кілька гравців відмовили – вони вже були втомлені і результат їхніх ігор на них тиснув, отже були вони якісь принишклі.
- Це були дівчата зі збірної U-18, яка виступала у Дубліні?
- Так.
- А хто був у Вас на олівці?
- Гаврильчик Тетяна, хотіли залучити Вероніку Любінець, з Дніпра Вікторію Федоренко також. Ми хотіли цього. Взяли Рабчук – вона дуже гарна дівчина і нам би дуже допомогла. Але оскільки у неї була півроку тому операція на коліні, це було б з нашого боку злочином – брати її на зміну покриттів. Не уникнули б травми. Тому усе, що нас влаштувало, це Волошина. Вона не була на кваліфікації Чемпіонату Європи, знайшли запізно, але підключили до команди вже у фіналі. Звісно, проблеми були. І помилки теж. Ми знаємо про них, виявили і виправлятимемо – це спорт.
