Одразу після завершення чемпіонату Іван Ткаченко вирушив додому до батьків у Кам’янку, місце де можна перевантажитися і після клубного сезону, і після випробувань у молодіжній збірній. Батьки звісно стежили і раділи успіхам сина, тож зараз він отримує задоволення від спілкування з рідними.
- Різниця між клубним сезоном і сезоном у збірній у швидкоплинності, тут самі змагання проходять за кілька днів, треба усе показати у дуже стислий термін, у Суперлізі така кількість матчів як тут грається за місяць-два, а підготовка йде така сама інтенсивна, насичена в плані підготовчого періоду мало що відрізняється. Так що поки відпочиваю і чекаю дзвінка тренера, коли він скаже повертатися до табору команди.
-Як оцінюєш ваш виступ команди?
- Тренерський штаб, звісно ставив нам завдання боротися з нагороди тай без того таке бажання було дуже сильним. Хотілося досягти чогось більшого разом з командою. Проте треба було нам краще зіграти з лідерами нашої підгрупи.
- Ти вважаєш, що ви не розкрили свій потенціал?
- Так сказати не можна, адже з віком ми прогресували ставали сильнішими, якщо навіть порівнювати із тим як грали ще за кадетів.
- З цього чемпіонату що тобі запам’яталося найбільше?
- Мабуть, гра проти Ізраїлю. Дуже хороша команда у них сильна, зіграна. Ця зустріч була для нас однією із найважливіших у групі. Ще після поєдинку, коли з хлопцями говорили, я сказав, що вони претенденти на перемогу у чемпіонаті.
- Ізраїльтяни, до речі зіграли з нами один із своїх найрезультативніших матчів, тай не тільки вони нам закидали по 90 і більше очок, чому не зіграла команда у захисті краще?
- Нам дуже багато закидали з других спроб, ми дозволяли суперникам вигравати наш щит і вони користувалися цим, коли ми уже розібралися із цим і почали нормально ставити спину, то було надто пізно, на той час ми уже програли багато.
- Проте ти належиш до тих гравців, які отримали хорошу пресу після чемпіонату, це якось вплинуло на твої погляди щодо майбутнього?
- Я з тих людей хто не старається забігти наперед, звісно, я буду радий якимось позитивним зрушенням, "буде добре, якщо все буде добре", а як буде гірше, то буду робити усе щоб що б було добре.
- У тебе про Кріт склалося своє враження?
- Та побачити щось особливе не було можливості. Тим більше лікар нам порадив без особливої потреби не виходити на вулицю "під сонце" з 11 до 17 годин, тому навіть у вихідні ми більшу частину часу проводили у готелі. Було дуже жарко. Навіть під час першої гри у залі це відчувалося, згодом звикли і до цього, адаптувалися до кондиціонерів.
- Тож зараз ти не тільки відпочиваєш, а й відходиш від грецької спеки?
- Можна і так сказати, і ще чекаю на повернення до клубу.