Ольга Яцковець - молода зірка української жіночої збірної. Поки вона знаходиться у затінку більш досвідчених і авторитетних гравців, та з кожним матчем додає у майстерності і впевненості. Цього року 20-річна баскетболістка спробувала свої сили у словацькому Ружомбероку. На матчі зібрної вона продовжує приїзджати із велиим бажанням і вірить що чоловіча команда зможе повторити листопадовий успіх жіночої збірної.
- Я, думаю, що наша збірна провели хороші матчі, попри усі обставини. Новий тренер хотів донести до нас своє бачення гри, часу дійсно не вистачало і помилки були, але усе вийшло, є результат і це найголовніше.
- Як у тебе склалися стосунки із Бошковичем?
- Мені з ним працювати сподобалося, він усе пояснює, розтлумачує до дрібниць, він займався із нами молодими гравцями, дав мені шанс вийти на майданчик, раніше я менше грала, але усе одно і зараз у мене серце у п’яти уходило від переживань. Я дуже боялася змарнувати ту довіру, яку було покладено на мене. Хоча, думаю, якщо ще трішки попрацюємо разом, то у мене буде більше виходити. У кінці тренер подякував усім, кожен з гравців, дав частку себе команді і не важливо зіграно було 5 хвилин, 10 чи більше. У нас гра командна.
- Якщо дивитися на статистику і робити висновки від неї, багато людей насправді так і роблять, то напрошується висновок, що усю гру зробила Аліна.
- Вона дійсно лідер у нашій команді, вона гравець високого класу із хорошим досвідом, вона подає правильний приклад молоді, я особисто орієнтуюся на неї, але я не можу сказати, що у нас гра одного гравця, просто у неї відмінні лідерські якості.
- А ти як відчуваєш, що ти наближаєшся до лідерів, що можеш узяти гру у певний відрізок на себе, коли від тебе цього буде вимагати ситуація?
- Сподіваюся у мене усе попереду, я поки що наймолодша у нашій команді, але у майбтньому обов’язково стану лідером.
- Як до речі у вас ставлення до молоді? Старші авторитетом не давлять?
- Скоріше ні, але можуть іноді гримнути, із серії “куди біжиш і що робиш”, хоча вони розуміють, що у нас досвіду ще малувато, бракує розуміння, отже дехто з нас тільки прийшов із більш юнацького баскетболу у дорослий. Нас не б’ють і не муштрують, старші теж носять м’ячі коли треба і воду теж носять, взагалі допомагаємо одна-одній, в цьому у нас проблем не існує. Найдосвідченіша у нас Аня Ольховик, вона може підтримати жартом, про неї узагалі без усміши не згадуєш, Анічка — це душа нашої кампанії, бува начудиш, а вона говорить: “Ай ну всьо, мала, усе нормально”, - може розрядити ситуацію, вона молодець її підтримка важлива.
- Кілька років тому у збірній була представниця твого рідного Бердянську і вона була теж на провідних позиціях, нинішні ветерани збірної ще грали із нею, тебе не порівнють із Сашою Радуловіч?
- Саша взагалі мій кумир, ще з дитинства коли починала займатися, то рівнялася на неї. Коли тренери згадували про неї, то я стояла із відкритим ротом і слухала. Зараз я уже виросла і ми нормально спілкуємося, проте вона і досі приклад для наслідування, як і Аліна, вона багато чого досягла і у Бердянську вона легенда. Вона хороша як людина, завжди побажає удачі. Це звісно важливо, коли сама Олександра Горбунова побажає успіху або скаже, я у тебе вірю!
- Чи користувалася вона тим що її чоловік один із тренерів збірної чи заходила на ваші тренування?
- Вона заходила до нас на останнє тренування і після гри прийшла до роздягальні і привітала команду, приємно було.
- Заходив після гри і президент федерації...
- Так, було приємно, він зайшов після гри, привітав команду, сказав, що усіх радий бачити, Самубрській сказав, що радий її поверненню, говорив що скучив за такою нашою грою. Тренера підтримав, похвалив за результат. Він заходив у роздягальню із усмішкою, жартував, я думаю наша гра йому сподобалася.
- Результат є, але тобі як спортсмену не скучно вигравати по 50 очок? Хотілося битви, накалу чи ти прихильник того щоб змести суперника одразу, зробити + 30 і у останній чверті про результат не думати?
- Тут з якого боку подивитися. Для збірної, очевидно краще спокійна впевнена перемога і потім можна прийняти привітання і повертатися у клуб. Навіть перемога у 50 — це досвід і навіть за такої переваги без помилок не обходиться. Такі матчі дають почасти інформції навіть більше ніж заруби. У битвах, ти проявляєш свій характер, волю, а тут усе ж можна побачити якихось напрацювань, схеми, які не вдалося виконати.
- Коли тренера збірної Болгарії попросили порівняти нашу збірну й іспанок, то він сказав, що рахунок рівнозначний, але клас команд різний. Іспанки можуть завершити відбір із шістьма перемогами. Я сподіваюся ви так не думаєте?
- Я можу сказати за себе. Завжди кожна команда хоче вигравати і багато залежатиме від обраної стратегії на матч, того як тренер буде вести гру, того який він дасть нам імпульс, як зарядить. Мій дитячий тренер Микола Євтухович завжди говорив так “виграє той хто більше бажає”. Якщо ми програвали якийсь матч, він казав нам, що ми просто цього не хотіли, мовляв у суперниць очі горіли,а ми займалися шапкозакиданням.
- Я такі не зрозумів у Іспанії хочеться виграти?
- Звісно хочеться, у всіх виграти хочеться. Минулого року дівчата добре зіграли, переграли чемпіонок Європи двічі. Цього року теж треба повторити. Звісно без Таї Удоденко, без Малашеко Олесі, без Олі Мазніченко нам важкувато, але думаю, що до того часу як нам грати із Іспанією вони підтягнуться і у нас усе вийде.
- Але коли вони повернуться, то тобі буде складніше отримати свої ігрові хвилини, по позиції вони усі є твоїми конкурентками.
- Я розумію, що зараз я не основний гравець у збірній, поки що, і я добре оцінюю свої можливості. Можливо, якби вони були,я мала б менше ігрового часу, а можливо і взагалі не вийшла. Я задоволена тим, що зараз мене тренер випускав, а що буде далі залежить від його бачення, головне щоб були перемоги, а для себе я буду робити висновки прагнути, для того щоб більше грати. Ми коли роз'їжджалися по клубах то усі прощалися до лютого і з бажанням зустрітися.
- Ти найдовше з усіх дівчат затрималася в Україні, аж на 2 дні, чому?
- Там просто квитків підходящих не було, менеджер клубу теж цікавився чому затрималася, я ситуацію пояснила і питань більше не було, хоча голосом він дав зрозуміти, що не задоволений ситуацією, крізь зуби сказав “ну добре”.
- А вітали із перемогою?
- Дівчата одразу написали у інстаграмі, навіть історію як я грала у збірній зробили, було приємно.
- До речі, як у тебе зараз складаються стосунки із дівчатами, які грали за збірну Словаччини на ЄвроБаскеті, ви разом згадували наш останній матч?
- Як тільки я приїхала у клуб, ми розмовляли про цей матч, вони сказали, що не впізнали збірну України, попередні матчі ми грали більш злагоджено і організовано. "ми навіть не зрозуміли що граємо із Україною, якось налаштовувалися більше, чекали більшого,в той час як у вас м’яч з рук валився". Що поробиш, це жіночий баскетбол.
- Таки є різниця між жіночим і чоловічим? Наприклад Бошковіч казав, що цієї різниці не відчуває.
- Я думаю, тренерам з нами працювати дуже важко: то є настрій, то його немає, то хтось не так подивився, то щось не так сказали, в чоловічому гримнув на гравців і вони уже грають, тому там простіше. Хоча ми теж завжди б’ємося, стараємося вирвати м’яч. Про той матч зі словачками згадувати не хочеться, це дуже прикро. Ми дійсно відчували, що уся Україна вболіває за нас, що ми маємо вийти далі, але щось пішло не так. Цього року таке не повториться, я маю на увазі цей цикл.
- Як тобі узагалі живеться у Ружембероку?
- Загалом клуб подобається, але місто дуже маленьке, за попередній сезон я звикла до Києва, до зовсім іншого ритму життя, тут багато місць,де можна піти погуляти, а тут тіснувато. Навіть Бердянськ мій і то більше, у Бердянську і море поруч, і батьки там не скучно зовсім, а тут спочатку було важкувато, але зараз уже, схоже, звикла.
- Певно ти цю пару днів у Києві використала сповна?
- Знаєш, спочатку після гри ми з командою повечеряли, пожартували разом і потім я випала спати, узагалі нічого не хотіла, на наступний день уже погуляла по місту вдосталь, розвіялася. Чимало подружок з Бердянську було тут на грі, Влада Гозалова, наприклад зараз грає у Динамо, ще одна подружка тут з чоловіком живуть, приїзджали дівчата. Вони, до речі підходили після матчу вітали, говорили що пишаються мною, дуже було приємно чути такі слова.
- Наступні матчі збірна України у лютому гратиме обидва вдома, для тебе принципово у якому місті грати? Якщо це буде не Київ?
- Та ні, головне вдома, м’яч усюди круглий, 2 кошики усюди і треба бігати між ними і виконувати свою роботу. В Одесі зал мені теж сподобався, коли грали там. У Дніпрі теж зала хороша, різниці немає, мені головне щоб там було тепло, я усе ж дівчина з півдня, тепло для мне значення. Вдома стіни допомагають і це правда.
- Ось зараз розпочинаються матчі чоловічої збірної, будеш стежити?
- Звичайно, постійно дивлюся і мені дуже цікаво. Дивлюся і чемпіонат України теж і жіночий, і чоловічий. От коли у Суперлізі Парі-матч грала Будка проти Запоріжжя, то з великим інтересом дивилася, правда визначитися не могла за кого вболівати, спочатку за земляків дуже вболівала за запоріжців, потім за Будівельник, потім облишила ці нерви і вирішила просто дивитися гру. Коли тренування не співпадають із матчами дивлюся усі ігри, а збірна так узагалі! Легко хлопцям не буде, я так гадаю, тут головне щоб вони дійсно бажали грати і налаштовувалися відповідно. А коли гратимуть вдома, сподіваюся їх трибуни теж підтримають і вони також здобудуть 2 перемоги.
