Тренер команди дівчат з Черкас, що вперше взяли участь у 7-му Фестивалі міні-баскетболу, Олена Фатнєва викладає фізвиховання у черкаському політехнічному технікумі. Вона ділиться враженнями від поїздки до Залізного Порту.
- Ми посіли друге місце у своїй групі, перше місце по конкурсах і третє у стрітболі. У нас дівчата займаються лише рік. Усі – 2006-го року народження. В інших командах дівчат цього віку не було і ми заявилися у групу, де були хлопці 2007-го року народження. У нас було три команди. Ми з ними у два кола і грали. Грали товариські матчі щодня, брали участь у конкурсах, які відбувалися щодня. Дуже сподобався мені Фестиваль – гарна організація, призи, подарунки дітям. Море вражень залишилося. Дякую клубу Черкаські Мавпи, він взяв на себе витрати на поїздку. Бо здебільшого команди приїздили за рахунок батьків. Ми ж поїхали за рахунок клубу. І дуже вдячні.
- Ці дівчата – перші паростки жіночого баскетболу у Черкасах?
- Так, розпочинати важко, дуже. Великий провал був – 20 років. Після того, як мій тренер Герман Данілов, йому вже 85, закінчив практикувати, вже ніхто не брав і не займався дівчатами. І не лише баскетболом, а й волейболом, гандбол помер. І лише зараз завдяки Михайлу Бродському жіночий баскетбол у Черкасах відроджується. Він виділив кошти на його розвиток, а клуб "Черкаські Мавпи" підтримав. І ми розпочали, а починати складно – у Черкасах дівчата здебільшого танцюють, набрати дітей складно. Але будемо прагнути розвиватися. Що ж до Фестивалю, я дуже радію, що ми поїхали. Для себе багато чого перейняла. Бо досвід роботи з дівчатами незначний, я працюю викладачем фізвиховання у технікумі. До мене вже приходять студенти і ми працюємо зі студентською командою, а дитячий тренер – для мене це нова сторінка. І мені дуже потрібно було поїхати на Фестиваль, поспілкуватися з тренерами, побачити. Для себе дуже багато взяла, мені дуже сподобалося. Ми цілий день щось робили, цілими днями – ігри. Судді, тренери – усе воно у такій каші варилося – чудово!
- Ви тільки командні призи виграли, чи індивідуальні теж?
- Командні призи виграли по іграх. Зіграли п’ять ігор і лише в одній поступилися, хлопцям з Тейвазу-2007. Виграли у команди з Крюківщини і у Тейваза цього ж одну гру виграли, бо грали у два кола. А ще виграли товариські матчі у дівочої команди з Миколаєва і київського Тейваза. Але вони були заявлені у групу на рік старших, бо у них є і дівчата 2006 і 2005 років народження, а у мене тільки 2006-й. У конкурсах у своїй групі скрізь були перші і Кубок привезли. У стрітболі програли хлопцям з Харкова і стали третіми. Складно дівчатам грати з хлопцями – ті надто швидкі. У них трохи інший баскетбол, більш жорсткіший і вони бояться контакту.
- Але дівчатам у суперництві з хлопцями теж можна свою користь отримати?
- Так. Це поштовх вперед, ми і плакали, сльози були після того, як ми програли цю гру, але є стимул тренуватися. Ми зараз приїхали, у червні будемо тренуватися з нашими хлопцями, вранці і ввечері тренування, нам надали майданчик просто неба з гарним покриттям. Єдине, що покриття на одному з майданчиків у залізному порту було надто складним. Там два поля – одне дерев’яне, воно ще більш менш, а інше – пластик. Якщо впадеш – вже не збереш, діти позривали коліна до кісток. Складне покриття, м’яч не відскакує.
- Наступного разу вам слід запастися наколінниками.
- Наколінники були. Але потрібні професійні наколінники, а ті що у дівчат були, вони сповзали. Лікті усі здерли.
- Зеленкою намащете, заживе, а позитивні емоції залишаться.
- Так, на все життя залишаться. Будемо з дівчатами тренуватися, з дівчатами не така вже й велика конкуренція, я поспілкувалася з тренерами з Київщини, вони проводять турніри, будуть нас запрошувати. Бо нам зручно. Недалеко до них їхати. Отже, якщо нас підтримуватимуть, ми будемо працювати з усіх сил. Дітей талановитих треба шукати, і з бажанням. Решта докладеться.
