Трапляються матчі, які запам'ятовуються надовго, про які згадують і розповідають не лише їхні безпосередні учасники і вболівальники, які безпосередньо бачили їх на власні очі. Є поєдинки, які обростають легендами. В україно-турецьких баскетбольних стосунках така гра теж була. Стлася вона рівно 15 років тому, точніше 27 листопада 2002 року. Тоді забитий Палац спорту побачив кидок, який фактично подарував нашій збірній вихід на ЄвроБаскет. Виконав цей кидок нинішній асистент головного тренера збірної України Олександр Лохманчук, з тієї збірної зараз продовжує виступати лише капітан Будівельника Артур Дроздов, ще один учасник того матчу зараз менеджер збірної Андрій Лєбєдєв. У турків тоді сяяли Ібра Кутлуай, Кая Пекер, Мірсад Туркан і нинішній президент Турецької баскетбольної федерації Омер Онан.
- Матч був, такий що пам’ятатиму довго. Тим паче ми виграли і пройшли далі. Пам’ятаю що після гри повертався у свій клуб у Леверкузен і перед початком наступної гри менеджер нашої команди привітав мене квітами при усіх. Для мене це була несподіванка, уперше за 8 років моєї закордонної кар’єри у різних країнах у клубі так привітали мене із перемогою нашої команди. Не знаю з чим це було пов’язане, можливо там теж дивилися наш поєдинок і бачили цей вирішальний кидок. Хоча після нього у турків ще лишався час на атаку і уся наша команда захистилася не дали турецькому снайперу Кутлуаю виконати свій відкритий кидок (Кутлуай видав феноменальний матч 34 очки за 37 хвилин, 5/8 дальні). Тоді, на майданчику у нас, здаєтся, був ще й Слава Євстратенко, хоча відзахищалися усі добре. Просто не дали змінити результат гри на користь турків.
- Наскільки я пам’ятаю, то ти тоді був не першою опцією у атаці і кидати мав хтось інший?
- Я точно не пам’ятаю, але на майданчику ми говорили про те що нам треба забити 3 очки. Проти мене тоді захищався Мірсад Туркан. Він до того пограв за ЦСКА, знав російську добре і сказав, вам 3 не потрібно. Здається Саша Раєвський теж крикнув, що нам треба 2 забити. Тобто було таке вагання зрівнювати рахунок чи грати на 3 (за 35 сукнд до кінця рахунок був 71:73 не на нашу користь). Потім, знову ж таки у деталях пригадати складно, але було враження, що м’яча я забрав просто з рук коли часу на атаку майже не лишалося і виконав важкий кидок через гравця, там і фол здається можна було свиснути, але менше з тим вистачило і трьох. Мабуть віра була настільки сильною і усвідомлення необхідності, що я наважився на це коли часу по факту лишалося на атаку зовсім мало.
- І що у такій ситуації найважливіше?
- Мабуть впевненість. “Якщо не я то хто” це сиділо завжди у середині мене, я знав, що це маю зробити тільки я і зробити краще за інших. Десь це допомагало. Коли наприкінці кар’єри, я почав берегтися, думати "та можливо і не я, можливо це зробить хтось інший", це для мене був уже сигнал до завершення., але одразу цього не усвідомив.
- Якщо повертатися до матчу з турками, то на ЄвроБаскет ти наступного року не поїхав.
- У мене була прблема із ахілом, сезон у Леверкузені я закінчував на уколах. Коли почалися збори і я почав тренуватися, то болі повернулися. Тому довелося відмовитися від ЄвроБаскета. Уже коли я приїхав до нової команди до Франкфурта, то потроху знову почав тренуватися і після кожного тренування я прикладав кулпак до ахіла. У квартирі у мене стояла морозильна камера і я зберігав кулпак там . Увечорі після тренування я поклав його на хвору п’яту і ліг. Ми розговорилися із дружиною, пройшло хвилин 40, поки я так охолоджував п’яту, а потім коли зняв цей лід потрогав ногу і зрозумів що вона задубіла, як деревина. Я злякався і спробував у ванні поступово відігріти, спочатку холодною водою потім трішки теплішою. Нога відійшла, але серед ночі я прокинувся від болю. Зранку таки пошкандибав на тренування, а там ще й нове взуття видали. Нас на тренуванні було мало, бо чимало гравців були саме на ЄвроБаскеті зі своїми збірними. Тоді я натер на хворій нозі мозоль і кілька днів узагалі нічого робити не міг, але коли усе пройшло, то проблема із ахілом уже не поверталася і сезон пройшов нормально. Проте ЄвроБаскет я уже пропустив.
- Ти можеш порівняти із середини 2 збірні, команду ранніх двотисячних і нинішню, де ти уже асистент тренера?
- Я не прихильник таких порівнянь і як тренер, я намагаюся уникати зворотів "от ми свого часу грали, а ви.." чи "я у твоєму віці, уже і те встиг і там був..". Це заважає. Якісь приклади вони необхідні, але їх краще шукати у сучасному баскетболі, вони ближче нинішнім гравцям. Ми можемо іноді у порядку жарту щось пригадати зі своєї кар'єри, але зловживати цим не варто. Звісно різниця є, баскетбол навіть за цей десяток-півтора років став швидше. Ще різниця у тому, що тоді гравців, які пограли за кордоном було небагато, Саша Окунський, Льоня Яйло, Артур, я ну ще дехто у Росії грав. Тому мені здається ми були якось блищі один до одного. Хоча, подібні порівняння, це не моє, зараз зовсім іше життя й інший баскетбол.
Тоді збірна України достроково, навіть попри поразку від Литви у останньому турі вийшла на ЄвроБаскет пропустивши турків на друге місце у групі лише по різниці м'ячів.
