Чемпіонкою світу вона стала раніше, ніж Європи – 1971-го, у Бразилії. Наталю Назембло, яка рано вийшла заміж і стала вже Климовою, журналісти та тренери усіх команд у результаті опитування визнали «Міс чемпіонату» - настільки природно, естетично і красиво вона виглядала на майданчику, поєднуючи прекрасні фізичні дані, ігрові якості та яскраву зовнішність.
Жіноча врода Наталки не давала спокою чоловікам-болільникам. З появою на майданчику атлетично і ладно складеної 20-тирічної білявки темпераментні латиноамериканці і більш стримані європейці не могли утриматися на своїх місцях, тамтешня преса скрізь друкувала Наталчине фото у різних ігрових ракурсах крупним планом.
З книги «Володарі баскетбольних кілець» літописця українського баскетболу Анатолія Волошина: - Вона насправді була гордою і красивою, слідкувала за своєю зовнішністю, жіночістю, не забувала про перукарів. Природні дані, закладені матір’ю і батьком, вдосконалив баскетбол, що відшліфував дівчину, немов долото скульптора. Наталчина мати родом з Болгарії, тато – поляк. У перші повоєнні роки її батьки волею долі, шукаючи кращого життя, оселилися на півдні промислової і родючої України, де усім вистачало роботи і харчів. Самій же дівчині з такою «гримучою сумішшю» доля написала стати «міс світового баскетболу», за якою затамувавши подих слідкували зачаровані прихильники на обох півкулях.
Наталю Климову помітили ще з дівочого віку і включали до усіх збірних, а починалося усе у Маріуполі (на той час Жданов). Першим про Наталку повідомив гравець київського Будівельника Володимир Мартинов, уродженець тих країв. Він побачив у медучилищі струнку дівчину, яка після занять стрибала у висоту, коли за усіма показниками за ній «сумував» баскетбол. Тренер Володимир Заморський особисто рушив на Донеччину і забрав дівчину, якій тоді ледь виповнилося шістнадцять.
Згадує Володимир Заморський: - скажи їй виконувати вправу, вона її не покине, доки не досягне відчутного результату. Більш слухняної і наполегливої у навчанні дитини у мене не було.
Якось показав дівчину тренеру київських динамівок Олександру Леонову. Той миттєво знайшов для неї гуртожиток, узяв на харчування, повіз на збори – Наталка робила шалені кроки вперед. Грала настільки потужно, що її одразу ж включили до юніорської збірної СРСР для участі у чемпіонаті Європи-1969 у Німеччині. Звідти дві киянки Любов Остапець і Наталка Назембло привезли золоті медалі. Там вперше замість звичної позиції під кільцем тренери запропонували Наталці зіграти у полі. У новому амплуа вона діяла так само сильно.
Мало хто знає, що Наталка Назембло могла стати істориком. Саме таку долю їй вимальовував старший викладач кафедри фізвиховання Київського Державного Університету ім.. Шевченка Володимир Макаревич, який одночасно працював з жіночою баскетбольною командою. Закінчуючи навчання у Школі-Інтернаті спортивного профілю Наталка багато не замислювалася, кудит піти вчитися, ким стати. Тоді вправні спортсмени потрібні були скрізь, їм створювали усі умови для вступу до вишів. Склавши іспити до Університету на «відмінно» Наталка навіть отримувала Ленінську стипендію, та вже після першого курсу збагнула: або наука, або спорт, тут звільнень від навчання не було. – У мені помер видатний історик, - казала вона знайомим, пояснюючи перехід до інституту фізкультури.
На початку 70-х у київському Динамо відбулася зміна поколінь. Виступи закінчили видатні баскетболістки Орел-Кочергіна, Рушинська, Пивоварова. І саме Наталка Назембло відкривала новий список самобутніх кравчинь столичного клубу. Не секрет, що кожний гравець мріє зіграти у сильному колективі. І хоча «Динамо» за часів Климової ніколи не було у призерах союзної першості, посідаючи здебільшого 5-8 місця, Наталя не мала думки піти з команди, серйозно навіть не розглядала чисельні пропозиції від ризького ТТТ, ленінградського Спартака, московського Динамо. Вона ніколи не ганялася за особистою славою, та сама знаходила її у збірній СРСР. Десять років виступів у головній команді тієї країни – неабияке визнання професійної майстерності, отже не тільки красиві очі робили свою справу.
1976 рік був особливо напружений – вперше до програми Олімпіад був включений жіночий баскетбол. Звісно, без красуні Климової обійтися у збірній не могли. Наталка була найрезультативнішою у грі з господарками Ігор у Монреалі, канадками (14 очок), та другою слідом за Уляною Семеновою у матчі проти збірної США (13 очок). Здобувши п’ять перемог у п’яти матчах радянські дівчата увійшли до історії баскетболу, як перші переможниці олімпійського турніру. Саме 1976 року українки Наталка Климова і Рая Курв’якова востаннє приміряли форму з гербом СРСР.
Якось Наталя Климова зізналася: якщо балерини здебільшого хочуть їсти, то вона завжди хотіла спати, бо виснажливі тренування по 20 днів на місяць за будь-якої погоди і через будь-який стан здоров’я, її знесилили. То ж коли в олімпійської чемпіонки з’явилася можливість поїхати з Києва і оселитися у селі, ближче до природи, вона не вагаючись це зробила, не відкладаючи справу на потім…
Дос’є:
Наталія Климова (Назембло) – народилася 31 травня 1951-го року у Маріуполі,
Заслужений майстер спорту СРСР,
Перший тренер – Володимир Заморський,
Грала за команди «Динамо» (Київ), збірні України та СРСР.
Олімпійська чемпіонка (1976), дворазова чемпіонка світу (1971, 1975), триразова чемпіонка Європи (1972, 1974, 1976).
