Купити квиток за 55 сек Купити квиток за 55 сек
Всі категорії новин
Новини
Людмила Семанішина: у нас просто атомний склад збірної України

Людмила Семанішина: у нас просто атомний склад збірної України

Дитячий тренер з Калуша Людмила Семанішина розповіла про свою зіркову підопічну, бронзову призерку чемпіонату світу 3х3 Оксану Моллову. Попри те, що на її думку у баскетболі 3х3 Україна має вищі результати, з "атомним" складом збірної 5х5 можна гори звернути.

- Ми зустрілися з Оксаною, коли вона була у третьому класі. Я прийшла до школи, у якій вона навчалася, і набирала групу дівчат. Вона була худенька висока дівчинка, вирізнялася з-поміж інших дітей. Але займалася танцями. Тому важко було маму її умовити, щоб вона почала займатися баскетболом. Приблизно через півроку вона почала активно займатися, так ми поступово росли і росли. У 14 років ми вперше попали до Ірини Петрівни Нагорної. Це моя одногрупниця, ми разом вчилися, грали у свій час. І поїхали грати дитячу Євролігу, яка була у Прибалтиці. Грошей багато не було. Ми об’єднали своїх дівчат, і так вони росли, їздиди, грали, набиралися досвіду. Помім у 16 років Оксана попала у кадетську збірну України. І відтоді Оксана пройшла усі юнацькі збірні. Вона була капітаном молодіжної збірної. В Італії дівчата посіли 5-те місце. То був найкращий результат з усіх ігрових видів спорту в Україні. І вона з часом перейшла до команди Дніпро грати, тоді її тренером був Кирило Большаков. І поступово, поступово росла, стала членом національної збірної, але пройшла важкий шлях. Через травми, через розчарування. Має сильну волю. Бо спорт – це важко.

- Ви б своїх дітей не віддали в спорт? Чужих ще можна тренувати.
- Чому ж? У мене син також грає у баскетбол. Щоправда, він не дістався такого високого рівня, бо треба мати високу стартову швидкість для невисокого гравця, тому ми граємо за свій університет.

- Де він навчається?
- Він навчається у Варшаві.

- І Оксана теж напевно там?
- Оксана? Кожен рік вона зі мною готується, протягом 20-ти років. То ж я не тільки її перший тренер. Вона втретє підписала контракт з клубом Siedlce з Варшави. Тренує її Теодор Моллов. Він є батьком її чоловіка і тренером національної збірної Польщі.

- А в дитинстві де Ви з нею тренувалися, теж у Польщі?
- Ні. Ми тренувалися у Калуші, а потім з часом переїхали до Києва, закінчили вище республіканське училище фізичної культури і так увесь цей час співпрацювали з Іриною Нагорною.

- Бачимо на прикладі цієї зустрічі (церемонії вшанування збірних 3х3 – ред.), що ставлення до тренерів змінюється. Погоджуєтеся?
- Дуже тішить, що зміни на краще розпочалися. З першого вересня підвищать зарплати тренерам ДЮСШ – це ініціатива ФБУ, яку реалізовано. Президент НОКу Сергій Бубка і Міністр Ігор Жданов це вже озвучили. Дуже приємно це констатувати, хоча давно пора тренерів піднести на рівень вищий, ніж є зараз. Вони на це заслуговують. І зарплати підвищити, і ставлення змінити. Праця тренера важка. Вона потребує великих емоційних витрат, психологічної підготовки, відчуття, Інтуїції.  І працелюбності. Не можна дозволяти собі піти у відпустку. Відпочивати. Саме у літній період треба працювати. Коли діти ростуть, набирають фізичних кондицій, вдосконалюються. Постійно треба перебувати у змагальному процесі. Це досвід – починаючи з дитинства і закінчуючи великим баскетболом.

- Баскетбол 3х3 отримав статус олімпійського виду спорту. На Вашу думку цим дівчатам і хлопцям по силах відібратися на Олімпіаду? Бо ж у класичному баскетболі наші шанси менші.
- Я думаю, що у класичному баскетболі на даний час у нас просто атомний підбір команди. Можливо щось змінеться і вони також досягнуть високих результатів?

- Маєте на увазі жіночу збірну?
- Саме так. І дуже приємно що у баскетболі 3х3, в якому ми на крок попереду за класичний баскетбол, досягли такого результату на чемпіонаті світу. І звичайно, підготовка до Олімпіади 2020 має бути повноцінною, і у нас є шанс відібратися на Ігри і бути там однією з успішних команд.

- А щоб легше було відібратися, треба відбір на Ігри провести у Буковелі – цю ідею виношує головний тренер жіночої збірної 3х3 Юрій Процюк.
- Буковель – це гарне місце (посміхається – ред.). Там і майданчики є. Можна комфортно готуватися до усіх змагань не лише у фізичному, а й у моральному, реабілітаційному сенсах. Тобто і готувати наших гравців, і відновлювати їх. Можливо, цей варіант з Буковелем залишиться не лише мрією, а й стане реальним.