Легендарна українська баскетболістка, народилася 1958 року в Росії, проте майже усе своє життя за виключенням періоду виступів у Португалії і Фінляндії провела в Україні. З баскетболом вона познайомилася у Херсоні, у 16 років вона потрапила до Київського спортивного інтернату, згодом до «Динамо» і багато років лишалася незмінним капітаном київської команди. З нагоди ювілею Галини Мельниченко наводимо фрагменти книги А. Волошина і Анни Шпак «Володарі баскетбольних кілець» присвячені видатній баскетболістці:
«…у Херсоні, до якого переїхали батьки Галини Мельниченко з Росії, вони оселилися при педагогічному інституті, під вікнами якого був спортивний майданчик із баскетбольними щитами. Батько й мати, які зналися на спорті, робили усе можливе, щоб дочка гралася із користю для здоров’я, зростала вправною, рухливою, гнучкою, витривалою.»
«…16-річною після багатьох запрошень з Києва змінила батьківський дім на гуртожиток спортивного інтернату. Це вже була не та Муха (прізвисько Галини Мельниченко у дитячій команді – прим. ФБУ). Вона пішла у зріст, з’явилися ознаки жіночності, якщо хочете, то й чарівності. Бойовий характер вивів її у лідери».
"1974 рік виявився вирішальним у спортивній кар’єрі баскетболістки. У складі збірної України вона бере участь у традиційному турнірі у Польщі, а потім у Дніпропетровську. Галина разом із 18-річними здобуває титул переможниці першості СРСР серед дівчат (їй на той час було лише 16 – прим. ФБУ)…»
«Апофеозом завершення навчання в інтернаті Галя вважає перемогунаІ Всесоюзних іграх молоді, які відбувалися у Лієпаї. Знову відмінно спрацював тренерський тандем Заморський- Давидченко, здобути золоті медалі».
«1978 року киянки ледь не стали авторами найгучнішої сенсації. На Кубку Радянського Союзу, який розігрувався лише час від часу, у Клайпеді, вони ледь не заволоділи почесним трофеєм. Програвши лише армійським спортсменкам, у напруженій зустрічі перемогли один із найсильніших клубів СРСР УСК Тарту і посіли друге місце».
«…до збірної СРСР 1981 року для участі у чемпоінаті Європи запрошують Галину Мельниченко, підтверджуючи виняткові здібності української баскетболістки. Таке могло статися лише у казці. Це свідчення високої майстерності нашої спортсменки. І це при тому що у складі першої команди країни на її місці розігруючої того року були такі майстрині, як Л. Рогожина, О.Єврофєєва, О.Коростильова, Н.Ольхова – сузір’я імен… …Галина Мельниченко там, у Анконі, по-праву займала серед них місце як рівна серед рівних, привізши додому золоту нагороду».
«З жовтня 1987 по весну 1988 року київські динамівки вступили у боротьбу за почесний приз і витримали усі випробування. Фото стомлених боротьбою, але радісних наших дівчат із Кубком ім.. Л.Ронкетті обійшло чи не усі газети Союзу.
У Москві цю перемогу назвали випадковістю і на наступний турнрі киянок вже не пустили, хоча за положенням саме вони, переможниці попереднього, мали представляти СРСР в чергових змаганнях».
«Клуб «Академіка» з міста Порту не мав за свою історію гравця такого рівня. Не знаючи португальської, (Галина) так зарядила своїм натхненням місцевих кравчинь, що вони не на жарт налаштувалися на одне із перших місць в чемпіонаті країни. Отже, Галина Мельниченко до своїх титулів додала ще один – срібний призер чемпіонату Португалії.
А через рік, коли змінили місце праці із сонячної Португалії на засніжену Фінляндію, така сама нагорода дісталася їй і в чемпіонаті цієї країни. Баскетболістки клубу «КаПо» із міста Гельсінкі завдяки їй вперше змогли поцілувати свої перші нагороди».
Федерація баскетболу України приєднується до численних привітань на адресу однієї з найтитулованіших баскетболісток нашої країни, яка до того ж, тривалия час працювала у ФБУ і зичить Галині Мельниченко успіхів, здоров’я, сімейного затишку і мирного неба над головою.
