У райцентрі Донецької області Дружківка знову функціонує баскетбольна команда. На початку лютого вона зіграла перші домашні матчі Першої ліги (з Дніпром-3 89:91 і 76:65). Про відродження баскетболу у Дружківці розповів головний тренер «Дружківки» Дмитро Забірченко.
- Це перший рік функціонування команди. Збирати хлопців довелося… буквально висмикувати. Усі вони працюють, вчаться чи мають бізнес, багато часу не можуть приділяти тренуванням – хтось на будівництві, хтось на ринку чи ще десь працює, потім хлопці приходять і грають – змушують себе поважати, вони отримують від баскетболу задоволення.
- Ти просто дав оголошення про набір у баскетбольну команду?
- Ні, я ж з Дружківки. Я знаю першого тренера, знаю хлопців, які грають на аматорському рівні. Вони вже за ветеранів виступають. І багато хто з аматорами тренувався. Я знаю вік хлопців, які грають, слідкував за дружківським баскетболом, коли сам грав. Тому усіх, хто активно займався, не кинув баскетбол остаточно, я залучив.
- У вас є зал, в якому можна грати матчі Першої ліги?
- Ми б і раніше почали б грати вдома. Але замовили табло, а у ньому виявили дефект. Довелося переробляти. Привезли знову його наприкінці грудня, але ми вже не встигали домашній тур зіграти і тому тільки зараз баскетбол по-справжньому повернувся у Дружківку.
- Від матчу до матчу команда сильнішає?
- Всі працюють, не завжди доводиться тренуватися, як того хотілося б. Відтак, процес командного злагодження йде переважно завдяки іграм, а не тренуванням. Звісно, мені, як граючому тренеру, хотілося б, щоб прогрес йшов саме завдяки тренуванням. Тоді б команда швидше набувала необхідних кондицій. Але є, як є. Я не можу змусити їх ходити на тренування, як хочу. Бо розумію, у кожного є своя сім’я, хлопці мають заробляти гроші. А це – хобі. Тому прогрес відбувається через ігри. Але за складом, я вам скажу, якби у нас був ще один «великий», ми б у трійці у нашій групі були б. Я так думаю. Бо найвищий гравець у нас 1м 96см. Нам бракує зросту, ми програємо підбирання, доводиться перебудовуватися на інші схеми.
- Пошуки «великого» хлопця тривають?
- Так. Це ж перший рік тільки команді пішов. Коли керівництво ФБУ попросило створити команду, головною метою на сьогодні було і є привернути увагу міської, обласної влади, громадськості. Ми знаємо, що Дружківка баскетбольне місто, і треба повернути йому цю славу. І перші матчі у Дружківці довели – люди пам’ятають, що таке баскетбол. Вони добре у ньому обізнані. Вже після першої гри, а ми програли Дніпру-3 два очки, люди підходили, висловлювали своє бачення, давали поради, як треба діяти, переймалися. І це дуже радує! Люди пам’ятають гру, хвилюються за нас і це дуже правильно. Без вболівальників не може бути баскетболу – ми граємо для них.
- Отже, баскетбольна атмосфера у Дружківці нікуди не поділася?
- Могло б бути на наших матчах ще більше глядачів. Але в той самий час грали матчу чемпіонату України з хокею Донбас – Білий Барс. Якби ігри були розведені, і люди б не обирали – баскетбол чи хокей, було б краще. Але тепер я пересвідчився, що є люди, які віддають перевагу баскетболу перед хокеєм.
- Баскетбол повернувся до Дружківки надовго?
- Мені б хотілося більше уваги від міської і обласної ради. Ми запрошували міські підприємства, міську владу на домашні ігри, але відгукнулося не так багато людей. Не знаю, у чому причина – чи то вихідні, чи ще якісь справи. А це ж лише виділити дві години – прийти і подивитися цікаве дійство. Якби хтось з міської влади прийшов і побачив би ці пристрасті, цю боротьбу, вболівальників, що підтримують, атмосферу у залі, коли трибуни кричать: Друж-ків-ка, Друж-ків-ка! Може б і виникла думка – треба допомогти команді. Бо вони боряться, чіпляються, віддаються грі на паркеті – це заслуговує на повагу. І трохи можна було б допомогти команді, нам було б простіше.
- У будь-якому разі ти налагоджуватимеш стосунки з місцевою владою?
- Так. Є компанії, є місто, є підприємства. Може когось зацікавить баскетбол. Хотілося б, щоб так було. Бо на ентузіазмі багато не пропрацюєш. Якби дати хлопцям по тисячі – по дві гривень. Щоб вони відчули, що завдяки баскетболу можна якісь гроші заробити окрім того, що накопичити втому і задоволення від цієї втоми, коли виграєш. Якби така можливість з’явилася, було б взагалі супер! Користуючись нагодою, я хотів би подякувати Михайлу Бродському і Володимиру Драбіковському – бо ідея повернути баскетбол до Дружківки їхня. Дуже багато допомагає директор Чемпіонату України Лариса Шабанова. Я, як організатор, перший рік цим займаюся, без їхньої допомоги усе було б набагато складніше.
- Юнацькі команди у Дружківці розглядаєш, як можливість підсилення?
- Скажімо, є команда 2002-го року народження, вона зараз вийшла до другого етапу ВЮБЛ, у Топ-12. Є команда 2001-го року народження, але у них мало перемог. Є команда 2003 року народження, але вона потім віддає хлопців до Краматорська. Дружківка об’єднується з Краматорськом і грає як Краматорськ по 2003-му року. Дитячі секції існують. І перша ліга – це стимул тим дітям, які тренуються. Вони можуть прийти, побачити, як я колись, у дитинстві. Приходив, дивився матчі другої ліги. І у мене виникало шалене бажання потрапити в команду, у 14-15 років, пограти перед глядачами, відчути емоції. Я сподіваюсь що наш баскетбол дасть поштовх цим хлопцям у здійсненні їхніх мрій. Бо ж багато хто приходить на баскетбол, а потім кудись зникає. А так хоч будуть ходити на баскетбол.
- Налагодив вже контакти з тренерами команд ВЮБЛ, щоб у перспективі поповнювати їхніми підопічними дави своєї команди?
- Важко з 11-м класом. А 10-й клас у мене в команді заявлений повністю. Бо у них немає підготовки до ЗНО, репетиторства. Я прийшов до 2001-го року на тренування, запропонував: хлопці, давайте у першу лігу. А почув: я відмінник, я не можу. У мене ЗНО, мені треба готуватися. Інший каже: у мене три рази на тиждень репетитор і двічі я сюди ходжу на тренування. І я не можу нікого примушувати. Я прийшов, запитав, вони кажуть – у нас ЗНО. Наступного року підійду до 2003-го року. Бо їх тоді вже можна буде заявити і у них не буде ЗНО. Таким чином спробую щороку по 1-2 людини, щоб вони додавалися. Бо для них це теж плюс. Може, якийсь інститут запропонує: давай, приходь до нас, ти нам потрібен, ми любимо баскетбол, допоможемо, приходь! Це вже буде для них добре – хлопцям з Дружківки безкоштовно вчитися у ВИШах завдяки баскетболу.
