Всі категорії новин
Борис Рижик: суддівські семінари в Україні проходять на дуже високому рівні

Борис Рижик: суддівські семінари в Україні проходять на дуже високому рівні

Українець Борис Рижик вже давно входить до числа елітних арбітрів світового баскетболу. На його рахунку робота на найпрестижніших матчах. Таких як «Фінали чотирьох» – головні поєдинки Євроліги, матчі чемпіонатів світу, Європи та Олімпійських ігор. Саме українець Рижик судив фінальний матч Олімпіади-2016 в Ріо США–Сербія. А це, погодьтесь, визнання і його кваліфікації, і всього українського баскетболу. Для Укрінформу наш найвідоміший баскетбольний арбітр розповідає про себе, про нюанси роботи судді, а також про зірок, конфлікти та трохи про футбол.   

- У якому віці ви почали обслуговувати баскетбольні матчі, чи можете пригадати свій перший суддівський досвід?
- Звичайно, можу, це сталося ще коли мені було 12 років. Відбувалися якісь дитячі змагання у Рівному, я там виступав як гравець, здається, за збірну Києва. Мене уже залучали до роботи за суддівським столиком, вести протокол тощо, але у якийсь момент Сергій Шемосюк, який займався організацією змагань на місці запропонував мені відсудити якийсь поєдинок. Відсудив я непогано і потім продовжив.

Звісно, мій батько, який також був уже суддею, допомагав, пояснював специфіку роботи і уже років у 16-17 я міг судити на пристойному рівні, а коли отримав призначення на перший поєдинок Суперліги мені здається було лише 18 років. Звісно мене поставили у парі із досвідченим рефері. Зараз ця практика також зберігається коли перспективного суддю залучають до матчів на високому рівні і ставлять його разом із більш досвідченими колегами, для того щоб він міг запозичити досвід роботи.

- Чи існували сумніви відносно того чи правильно зроблено вибір на користь суддівства, а не спортивної кар’єри гравця? Адже гравці вони на виду у пошані, вони зірки, в той час, як суддя має лишатися непомітним?
- Моя кар’єра гравця була достатньо нетривалою, я навіть входив до збірної України для гравців віком до 15 років, а закінчилася вона, як це зазвичай буває через травму. Грати стало важко і батько (Роман Рижик, був багаторазовим призером чемпіонатів Радянського Союзу у складі «Будівельника», а потім одним з найуспішніших українських рефері, обслуговував чемпіонати світу і Олімпійські ігри – Автор) сказав, що можливо краще буде зосередитися уже на чомусь одному, точніше на суддівській роботі. Шкодувати про це мені не доводилося, адже травма є травма і часто доводиться грати озираючись на неї, уникати зайвого контакту. Та й чого шкодувати, адже лишився я у баскетболі, з ним пов’язую усе своє життя. Я і зараз беру м’яч у руки, можу пограти у своє задоволення, раз на пару тижнів.

- Часто трапляються повідомлення про те що основною професією рефері за кордоном може бути право, педагогіка, медицина. Більшість із них працює як цілком звичайні люди і у вільний від основної роботи час обслуговує баскетбольні поєдинки. Чи працюєте десь ви, чи є ще якась діяльність крім суддівської?
- У мене така діяльність була і доволі тривалий час. Я працював у КНЕУ на кафедрі фізичного виховання, викладав студентам фізкультуру і так десь років 12-13. От тільки останні 4 роки довелося залишити університет, хоча ця робота мені дуже подобалася, можна було зі студентами побігати, їм це теж подобалося. Робота в університеті приносила неабияке задоволення, як і суддівство, а щодо закордонних колег, то дійсно часто вони поєднують спортивну діяльність із неспортивною кар’єрою. Мені ж довелося залишити роботу на кафедрі, адже дуже велика зайнятість пов’язана із суддівством. Крім того є робота у Федерації баскетболу (ФБУ), де треба готувати молодих суддів, допомагати їм зростати і ставати справжніми професіоналами.

- Суддівський вік обмежений як і спортивний. Чим плануєте займатися, коли досягнете вікового цензу у суддівстві?
- Я хочу наразі чим довше лишатися у суддівстві, не поспішаю прощатися. Тим паче, що віковий ценз буде невдовзі скасовано. Мені так здається, що усе йде саме до цього, хоча тут є і розбіжності у ФІБА та Євролізі. Наприклад, у НБА буває люди і у 70 ще судять. Це, звісно, занадто, аж дуже довго, усе ж розпочав я свою працю на цій ниві дуже рано. Та й бути у формі дуже важко. Тут додається велика кількість переїздів, це не те що вдома прийшов, поспав, поїхав на роботу, відсудив гру. Потрібно бути увесь час у дорозі, постійні перельоти, переїзди, необхідно тренуватися. Коли ж закінчу, певно буду працювати у тому ж напрямку, яким вже крокую – навчати молодих суддів, передавати свій досвід.

- Якщо уважно почитати сайт ФБУ, то там доволі часто з’являється інформація про лекції, семінари для рефері, як ви оцінюєте загальний рівень баскетбольного суддівства у нашій країні? Як розвивається цей напрямок у нашій країні? Чи є молоді рефері, які можуть отримати категорію ФІБА найближчі роки і що для цього необхідно?
- Суддівські семінари у нашій країні проходять на дуже високому рівні, це я можу сказати відверто, адже мені є з чим порівнювати. Мені доводилося бувати у багатьох країнах. Звісно до Америки нам дуже далеко, хоча не лише нам, а й усій Європі. Проте якщо говорити про Європу, то ми маємо дуже хороший рівень організації роботи у цьому напрямку. Щодо категорії ФІБА, то існує ціла програма для суддів, які претендують на отримання категорії. Протягом двох років претенденти на те щоб отримати її їздять на семінари, проходять навчання, за їхньою роботою спостерігають і потім уже залучають так чи інакше до серйозних змагань.

До того ж ФІБА зараз делегувала більше повноважень регіональним федераціям. Тобто вирішує зараз подавати того чи іншого суддю на міжнародну категорію саме національна федерація. Щоправда у кожної країни є своя квота по кількості суддів, які обслуговують міжнародні турніри, для України – це 8 рефері, а суддів із категорією ФІБА у нас було минулого року 10. Відповідно двоє суддів із категорією ФІБА ігри отримувати не будуть, за виключенням якихось дитячих турнірів. Національні федерації складають рейтинг і якщо судді без категорії ФІБА займають у рейтингу місця вище, то вони можуть потрапити до вісімки суддів, які отримують міжнародні призначення. Як виділяється квота на країну сказати точно не беруся, але країни де сильний внутрішній чемпіонат, як правило отримують більшу квоту. Щодо перспективних людей, то у нас вони є і я сподіваюся, що ця конкуренція буде ще більшою.

- Останнім часом усе частіше почали згадувати скандальні ситуації пов’язані зі спортом та ігровим бізнесом як вони впливають на популярність спорту. З одного боку кожна скандальна ситуація – це інфопривід і додатковий галас. З іншого боку вболівальнику хочеться думати про спортивну складову, а не про маніпуляції.
- Будь-яка реклама, навіть антиреклама – це теж реклама, але моя особиста точка зору, що людей причетних до будь-яких маніпуляцій або ставок, слід дискваліфікувати довічно, тим більше якщо це судді. Не просто заборонити суддівську діяльність, а потім ця людина перейде на роботу менеджера, йому треба заборонити будь-яку діяльність пов’язану із баскетболом.

- Звідки тоді береться словосполучення «домашнє суддівство»?
- Дійсно, бувають матчі коли трибуни тиснуть, кричать, постійно апелюють до судді і цей тиск протягом гри може лише збільшуватися. Суддя теж людина і мимоволі, підсвідомо може трактувати ту чи іншу суперечливу ситуацію у бік господарів, це і є «домашнє суддівство». Більше того часто у деяких регіонах місцеві керівники надсилають листи із проханням призначати місцевих суддів щоб зекономити витрати на проїзд для рефері. Зараз усім нелегко і я це прекрасно розумію. Але наприклад, у Рівненській області 80% суддів поєднують суддівську діяльність із роботою у різних баскетбольних структурах, як дитячі тренери чи як менеджери. Відтак вони стають заручниками цієї ситуації і можуть залежати від керівництва.

Хоча є такі випадки, що ці ж рівненські судді демонстрували свою принциповість і деякі спірні епізоди трактували у бік гостей, тому на наступний сезон ми будемо шукати якесь рішення, яке може задовольнити усіх. Ми говорили із Сергієм Ліщуком, який є одним із керівників обласної федерації і всі погоджуються що лобові принципові матчі – це не той випадок коли слід призначати місцевих суддів. Така економія коштів негативно відбивається на баскетболі. Якщо ж гра не має принципового харктеру, то можна йти на зустріч.

- Чи можете пригадати найважчий поєдинок, який дійсно було обслуговувати дуже непросто?
- Чим поєдинок відповідальніший, тим важче судити, у першу чергу йдеться про ігри на виліт. Хоча гра на гру не схожа і рядовий поєдинок чемпіонату України може стати дуже складним, а фінал Олімпіади може пройти спокійно. Тим паче, американці останній олімпійський фінал виграли дуже легко. Як правило «складність» поєдинку найчастіше залежить від місця проведення. Важкими є матчі у Туреччині, Греції. Тель-Авів теж належить до таких місць. Дуже важко судити у Каунасі і Белграді.

- Чи важко судити фінал Олімпійських ігор, адже останні роки якоїсь боротьби у фіналах ми не бачимо. Як у чоловіків так і у жінок, фаворити відомі і вони здобувають впевнені перемоги?
- Якщо говорити про фінал Олімпіади у Ріо-2016, то сама гра була нормальною, найважче було дійти до цього призначення. Коло претендентів на цю гру було дуже широким. Міг її відсудити будь-хто із суддів, яких запросили на Олімпіаду, крім американця і серба. А нас було там 40, мінус цих двоє виходить 38. Довести що ти маєш бути у числі трьох із 38 – це найвище досягнення у суддівській кар’єрі. Але треба розуміти, що коли ти виходиш на гру і усвідомлюєш, що весь світ дивиться на тебе, то це відчуття дуже сильні. Це теж тиск. Проте щойно починається гра, уже через одну хвилину фінал перетворюється на звичайну гру.

- Зірки НБА, якось тиснуть на суддів своїм авторитетом під час матчів за збірну США?
- Не приховаю, що іноді з’являлася думка, коли виходиш на майданчик, а разом із тобою як гравець виходить Кобі Браянт чи ЛеБрон Джеймс, то ловиш себе на думці – хоч би не помилитися у рішенні проти нього. Ну, це ж жива ікона. Але загалом, під час гри завжди домінує ставлення, що вони такі ж люди як і усі, та й у Європі теж зірок баскетболу дуже багато. Он у Іспанії, наприклад, ставлення до своїх теж як до ікон. Тому гравці – це гравці, судді – це судді і кожен має виконувати свою роботу не зважаючи на авторитети.

- Що можете сказати про поточний сезон у Євролізі? Чи виграла вона від того, що змінився формат, скоротилася кількість команд-учасниць?
- Я вважаю, що Євроліга дуже сильно розвивається і саме зараз до «Фіналу чотирьох» вирішується питання скільки команд потрібно на наступний рік 16 чи 18. Сам турнір прогресує дуже помітно і на скорочення вони пішли для того, щоб збільшити конкуренцію, щоб було більше якісних матчів і менше прохідних. Турнір від цього лише виграв, якість гри покращилась.

- Як ви ставитесь до санкцій, які запровадили ФІБА для суддів, які обслуговують матчі Євроліги?
- Якихось санкцій проти суддів, що обслуговують матчі Євроліги у ФІБА не запроваджували. Просто вони не викликають таких рефері на деякі свої змагання от і усе. Щодо мене, то я обслуговую матчі української Суперліги, хоч вона теж відбувається під егідою ФІБА. Тож ніяких заборон з цього приводу не існує.

Хоча, дійсно мене не викликали на матчі Євробаскета (командний чемпіонат Європи) чи Ліги чемпіонів ФІБА. Конфлікт ФІБА і Євроліги дійсно є, тут нікуди дітися. Судді у цьому протистоянні лише інструмент. Якщо мене викликатимуть обслуговувати інші змагання, то я погоджуватимусь. Зараз мене запрошують на матчі Євроліги і я працюю на них. Я абсолютно свідомо погодився на це, тому що рівень Євроліги – вище і цікавіше, і якщо у мене є можливість обслуговувати матчі «Барселони», «Реала», «Панатінаїкоса», то я працюватимемо на цих матчах. Від матчів Євробаскету я не відмовляюся. Так сталося, що цього разу мене не викликали, можливо наступного я повернуся.

- Чи є позитивна динаміка в Україні в останні 5 років з 2013 року коли наш баскетбол приголомшила фінансова криза, а потім розпочалася війна?

- Прогрес я спостерігаю і поясню в чому, зараз йде більша популяризація баскетболу загалом. Якщо говорити окремо про рівень Суперліги, то великого прогресу я не бачу, але популяризація дитячих змагань, а усе починається саме із них стала значно більшою і в цьому сенсі федерація на правильному шляху. З приходом Михайла Бродського став розвиватися і студентський баскетбол, юнацький, хоча рівень Суперліги зараз далекий від того, який був колись, але навіть пропри це баскетбол стає більш масовим видом спорту.

- 8 клубів для Суперілги Парі-Матч це нормальна кількість, чи треба більше команд?

- Як на мене 8 – це дуже мало і то більшість клубів просто виживають, а можливо і усі. Звісно, хотілося б більше команд, але яким був би рівень у такому випадку спрогнозувати не складно, кількість прохідних ігор була б вище. Для нормальної ліги, як на мене , потрібно мінімум 12, шкода, що зараз такої кількості конкурентних клубів просто немає. У нас чимало гравців хорошого рівня, хто щось може показати знайшли варіанти продовження кар’єри за кордоном, легіонери, які приїжджають до України зараз теж не дуже високого рівня. Як на мене легіонер має бути суттєво краще своїх гравців, тоді його поява виправдана, зараз зіркових легіонерів, при усій повазі, у нашому чемпіонаті немає.

- Дивитеся футбол? Часто доводиться порівнювати між собою суддівство футболу і баскетболу?

- Футбол дивлюся часто, переважно Лігу Чемпіонів, у мене, можна сказати професійний інтерес. Я багато що черпаю з футболу. У першу чергу, я звертаю увагу на поведінку арбітра, дуже подобаються крупні плани, коли можна розгледіти те як арбітр реагує на різні ситуації, як веде гру, як спілкується з гравцями і тренерами, тобто мене цікавить усе що стосується іміджу судді, контролю гри.

- Твоя думка, судити важче футбол чи баскетбол?

- Я деяких тонкощів футбольних правил не знаю, але загалом уявлення маю. Гадаю, що футбол більш важкий для суддівства, поясню чому. Там усе залежить від однієї людини, у рефері є багато асистентів і в останні роки їхня кількість зросла, але рішення приймає лише він. В баскетболі 3 судді на майданчику і вони практично рівні у правах між собою, хіба що у дуже суперечливій ситуації рефері ухвалює остаточне рішення, але протягом матчу таких ситуацій може і не бути. З огляду на це у баскетболі дещо легше.

Favbet