18 листопада розпочнеться 26-й за ліком Меморіал Миколи Баглея. Літописець українського баскетболу, журналіст і письменник Анатолій Волошин розповідає, як не перетворити турнір пам’яті видатного гравця на рядові змагання. На його думку найкращий спосіб згадати видатних постатей українського баскетболу - зустрітися на майданчику, поринути знов у неповторні емоції гри, але організація таких змагань має бути відповідною.
- Щороку організаційне навантаження щодо проведення цього турніру бере на себе столична Академія водного транспорту. Микола Баглєй в останні роки очолював там кафедру фізвиховання. Він головним чином самотужки ініціював будівництво при Академії спортивного залу, сам формував команди для виступу у змаганнях, виховував нові загони баскетболістів. І заслуговує на шану і повагу. Але так сталося, що усі ці роки організації, які мали брати на себе турботу за цей турнір, вони від цього відійшли. Насамперед маю на увазі БК Будівельник, де Баглей зростав, якому віддав усе своє життя, сили, де він став срібним призером Олімпійських Ігор у Токіо-1964, чемпіоном Європи тощо. Жодного разу на цьому турнірі в останні роки ми не бачили представників цього клубу, який очолює відомий організатор Богдан Гулямов. Мені не зрозумілі причини, з яких Будівельник ігнорує Меморіал свого чи не найвідомішого гравця. Звертаєшся до віце-президента, секретаря, кажуть: ні, це вирішує президент. А президент навіть слухавки не бере. І така необізнаність, щоб не сказати неповага до своєї історії, позначилася на якості турніру. Здебільшого команди приїздять, добре, що Баглея знав увесь СРСР, уся Європа. Він був дуже лагідною людиною. Навіть найменшу кількість фолів мав за свою ігрову практику. В той самий час його любили скрізь. Цей Меморіал перетворився на рядові змагання, які самотужки проводить кафедра фізвиховання цієї Академії. Приїздять команди, поселяються, де можуть, розподілений день ігровий, відіграли і поїхали.
- А що потрібно ще? Ресторан забезпечити учасникам? Чи призовий фонд?
- Ресторан може бути. Найголовніше – потрібна увага. Усі мають розуміти, задля чого проводять ці меморіали. Перш за все – це вшанування пам’яті видатного українського спортсмена. Треба мабуть і покласти квіти до його могили, треба може і під час відкриття кілька слів про нього сказати, запросити його друзів по команді, які ще залишилися живі. Показати їх, вручити їм якісь пам’ятні призи. Зараз книжка вийшла "Володарі баскетбольних кілець", де Баглею присвячений цілий розділ. Але вона щось погано розходиться, клуби відмовляються її купувати. Навіть клуб "Будівельник" , який не вибудував ще своєї історії, я їм особисто допомагаю, дав їм з 500 фотографій, матеріали, що маю, навіть нарис написав про історію команди. І вони теж не беруть участі гідної у вшануванні пам’яті цього баскетболіста. Я вже не кажу про товариство "Авангард", нині ФСТ "Україна", та й ФБУ може приділити увагу цим змаганням. Хоча я усе розумію, потрібно надати допомогу усім обласним осередкам які проводять Меморіали. А таких проводять від 100 до 400 в Україні. З цим треба навести, до речі, порядок. Можливо, варто було б заслухати це питання на Президії ФБУ і визначитися з календарем. Ось, наприклад, календар республіканських змагань, це і професійна ліга, і студенська і юнацька, і в той самий час це ветеранські змагання Меморіали. Які Меморіали ви берете на себе, які беруть на себе обласні осередки. І там повинен бути порядок – хто за що відповідає. І тоді буде більша шана, більша увага і більша віддача від цих меморіалів. І тоді вони виконають свою роль.
- У своїй книзі "Володарі баскетбольних кілець" ви присвятили одну главу Миколі Баглею і навіть сказали, що це був ваш улюблений гравець. Чому?
- З моєї точки зору у баскетболі кращого гравця, ніж Микола Баглей, не було. Можете спитати про це будь-кого з тренерів і гравців старшого покоління. Він – видатна особистість. Так, у нього були вади, були порушення режиму, але це не означає, що не треба вшановувати його пам’ять. І Палівода, і Чечуро, і Вальтін, і Ков’янов, і Гладун – усі вони великі баскетболісти, але найкращий з них – звичайно Баглей.
- Розділ з вашої книги належить Баглею, а решта – це добірка баскетбольних оповідань, чи статистики – закинув, підібрав, віддав, відібрав?
- Нами написані 42 нариси про видатних українських баскетболістів – чемпіонів та призерів Олімпійських Ігор, світових Мундіалей, першостей Європи, нижче – не має. Серед них 14 – 15 це представники Будівельника. Відомо, що у нас в Україні є 9 олімпійських чемпіонів з баскетболу. Кожен має свій нарис. Є нарис про початок баскетболу в Україні, про перших одеситів, які здобували високі звання на першостях СРСР ще до другої світової війни, і сьогоднішні гравці. Ми видали цю книжку за свій рахунок, витратили гроші на друк, на підготовку, на написання, вклали душу, зробили тисячу примірників спеціально для того, щоб вона розійшлася по всіх куточках. Але. От, наприклад, Мукачево придбало 40 примірників, місто Львів – жодного. Харків, Одеса – по 5-10 примірників, Запоріжжя – жодного. Херсон – жодного, Тернопіль, Вінниця, Житомир, Полтава взагалі пройшли повз увагою, хоча ми ретельно складали рознарядочку на цю книжку, щоб вона дійшла до дитячо-юнацьких шкіл, щоб діти, та й дорослі вчилися на прикладах тих часів. Маю схвальні відгуки з ВУЗів, куди ми її розіслали. Кажуть, вона може бути навчальним посібником, хоча це художньо-документальні нариси.
