Збірна Донецької області на одному диханні провела "київський тур" ВЮБЛ (юнаки - 2000, 1999 рр.н.) вигравши усі три подинки у маститих столичних колективів. Здається, підопічним Олега Сосоя було байдуже кого обігрувати – чи то грізних господарів СДЮСШОР-КСЛІ Авангард (97:40), чи то на рік старших хлопців з команди ЮНІС (72:50), а у матчі з КСЛІ гості зі Сходу взагалі перетнули гросмейстерську межу у 100 набраних очок – 102:61. То що, умови підготовки юних баскетболістів на Донеччині кращі, ніж у столиці? Чи секрет успіху в іншому? Розповідає Олег Сосой.
- На другому етапі ВЮБЛ серед Топ-12 слабких команд нема. Але порівняно з минулим сезоном ми об’єдналися з Маріуполем. Тому лавка запасних у нас довша, ніж у інших команд, таких як ЮНІС, КСЛІ чи Авангард (СДЮСШОР-КСЛІ – ред.). А потенціал команд приблизно рівний. Не скажу, що нам просто було грати заключну гру туру з хлопцями 1999-го р.н. з ЮНІСА. Вони старші і більш досвідчені, усе вирішилося у четвертій чверті. Хоча я скажу, перша гра з Авангардом, коли ми після першої чверті повели +20, команда трохи розслабилася, напевно зарано повірила у перемогу і вже 2 і 3 чверті продемонстрували – не такі вже вони слабкі, як ми собі уявляли. Перевага зменшилася до 5-ти очок і у четвертій чверті усе треба було починати спочатку. Тому, десь знайшов сильний бік команди, знайшов потрібну зв’язку, яка змогла переламати хід подій на нашу користь і ми виграли у команди Харченка і Харчинського трохи переконливіше, ніж ми могли собі це дозволити. Ось і все. У другій грі далася взнаки більша довжина нашої лави запасних. Помітив, що і за технічними параметрами ми дещо сильніші. І напевно бажання перемогти у нас було більше.
- У другій грі ви навіть подолали 100-очковий рубіж.
- Але при цьому процент влучань у команди був невисоким. Особливо під час виконання штрафних кидків. 102 очки ми набрали, але це не показник. Ми просто виявилися більш підготовленими фізично за київський інтернат. І лавка у нас довша. Грали усі 12 виконавців і за рахунок бажання, жорсткої гри у захисті, швидкому переходу від захисту до нападу ми змогли так відірватися. Вони за нами не встигали. Напевно, добре провели у цьому сезоні збори. І ми, і маріупольці, тому результат для нас виявився благополучним.
- Коли ви об’єдналися?
- Перед стартом чемпіонату ВЮБЛ. Повноцінних команд не було ані у Маріуполі, ані у нас (у Краматорську – ред.). Бо це випускной клас, і вже хлопці думають, починають влаштовуватися, переходити до інших клубів, команд, може хтось завершує. Тому ми вирішили об’єднатися. І керівництво Донецької області нас підтримало. Завдяки тому, що ми цю підтримку відчуваємо, у нас почало виходити. Якби ми виступали окремо Краматорськом і окремо Маріуполем, результат був би іншим, непрогнозованим, було б складніше перемагати.
- Після об’єднання з Маріуполем ваші хлопці з Краматорська, той самий Данило Маляренко, не відчули, що тепер не лише вони на перших ролях? Чи не відсунула їх конкуренція на другий план?
- Я вам скажу так: плюс у тому, що суперники не знають, хто у якій грі вистрелить. Так, у першій грі з Авангардом дуже добре відіграли Степанов і Маляренко. У другій грі сильно зіграли Васильєв, Флашнер і Лакомов. Супернику важко – вони роблять акцент на одних, а результат демонструють зовсім інші. У нас зараз непростий момент – це зіграність команд. Бо тренуємося ми нарізно, а збираємося разом тільки на тури. Це складно для нас – знайти спільну мову. І тому перші три тури ми шукали зв’язки, щоб хлопці почали розуміти одне одного. А цей тур показав, що виконавці вже більш менш зігралися, почали розуміти одне одного і тому у них разом вже щось почало виходити.
- У турнірній таблиці вам ще є куди рухатися (після "київського туру" збірна Донецької області вийшла на третє місце – ред.).
- Завжди є, куди прагнути. Зараз завдання – потрапити до Топ-8, а вже фінал покаже. Після того, як ми потрапили у плей-оф, у нас було не дуже гарне співвідношення перемог і поразок: 1/5. Зараз трохи підтягнули цей показник – 4/5. Думаю, наступний тур з Полтавою, Харковом і Черкасами розставить вже певні крапки над І. Зрозуміло, що є команда Хімік, чинний чемпіон, на сьогодні дуже підсилилася команда з Дніпра СДЮСШОР-5-ДВУФК гравцями 1999 р.н. і ми програли їм три гри. Сильна команда з Запоріжжя. Давати прогнози у чемпіонаті не наважуся але фінал цього року буде дуже цікавий.
- ФБУ розвиває "Проект U-15". Збірну України U-16 очолив Андрій Подковиров. Чи перебувають ваші хлопці у нього на олівці?
- Знаю, що асистентом у нього працює Ігор Харченко (очолює СДЮСШОР-КСЛІ – ред.). Ми з ним два дні спілкувалися. Зараз двоє наших хлопців зі збірної Донецької області були у них на перегляді, Тронза і Опанасенко. Він запитував мене, чи є ще потенційно сильні кандидати у збірну U-16. Приємно що такий знаний тренер, як Андрій Подковиров, очолив цю команду, але йому буде непросто – він ще не зовсім глибоко знає дітей, їхній потенціал. Треба довіряти тим тренерам, які дітей знають і бачать їх у чемпіонаті. Ігор Харченко зараз грає по 2000 року, а не по 2001-му. Йому теж важко бачити дітей 2001 р.н. Їх треба знати. Але він працює з дітьми, спілкується з тренерами. Наскільки тренери збірної дослухатимуться до точки зору наставників команд – мені важко судити. Подальший хід подій покаже. Приємно, що Подковиров і Харченко спілкуються з усіма тренерами, мають намір переглянути десь 50-60 хлопців з усієї України і обрати для себе оптимальний варіант. Думаю, що тут досвід Подковирова і його бачення ситуації відіграють свою роль. А чи зможе він створити сильну команду U-16? Буду сподіватися що йому вдасться. І Подковирову, і Харченку. Принаймні я завжди відкритий до діалогу з тренерами, які розвивають український баскетбол.
