Європейський юнацький спортивний фестиваль відбувся в угорському Капошварі. На ньому київська Багіра виступила двома командами і обидві вони виявилися переможницями. Про успішні виступи розповідають головний тренер Ірина Нагорна та лідер команди 2003-го року народження Олександра Семенчук. Несподівано бесіда з ними перейшла на тему виступів дорослих збірних
Ірина Нагорна:
-Футбол, Волейбол, гандбол і, звісно, баскетбол були представлені на цьому фестивалі. Серед дівчат були шість команд 2003-го року і шість команд 2005-го року. Отже, Багіра виступала у двох вікових категоріях. Нашими головними конкурентами у турнірі була ще одна команда з України – рівненське Сузір’я-ОСДЮСШОР. На попередній стадії ми програли рівненчанкам з різницею у три очки. Дуже гарна команда була з Естонії, вона є учасницею юнацької Євроліги. У цьому турнірі можна було підсилювати команди двома гравцями з категорії U-14. Естонія скористалася цим правом. Якщо у Євролізі ми їх обігруємо, то подивилися на цих дівчат, які явно доросліші, трохи перехвилювалися перед грою, але виграти з перевагою +14 вдалося. Подолали мандраж і здоровий глузд переміг. Ми вели дуже швидку гру, атакували, не встигали дати отямитися суперницям і не дали кидати здалеку. Рівненчанки поступилися їм саме через це. Цей турнір був для нас перехідним. Від міні-басккетболу ми перейшли до дорослого баскетболу. Тут вже можна було грати зоною. Проти нас теж грали зонним пресингом і у нас були нові подолання. Ми тільки почали ознайомлення з пікенролами і тут ми усе пробували на турнірі. Добре, що були і слабкі суперники - команди з Угорщини і Румунії. У нас чергувалися суперники: сильний – слабкий. Ми тренували свої дії на слабкій команді і на більш сильній реалізовували їх. Ми зіграли 6 матчів і зазнали лише однієї поразки у першому матчі з рівненчанками. У фіналі ми їх обіграли. Команда 2005 року народження, що її очолювала Лариса Єщенко, теж виграла. У фіналі проти них у складі господарок виставили дівчину 2004-го року народження. Вона типу Саші Семенчук. Її поставили грати за 2005 рік. Лариса Миколаївна попросила документи на цього гравця, і з’явився пункт у правилах, що один гравець може грати, старший на рік. Протестувати було пізно, вирішили грати. Ми передивлялися матч цієї команди з Естонією і бачили, що ця дівчина просто розриває їх. І Єва Адаменко у фіналі 48 очків набрала. У суперниць вже руки опускалися. Вона з усіх дистанцій влучала. Цим командам теж дозволили грати пікенроли і дівчата пробували. У нас є дуже перспективна центрова Катя Коваль, 2006 р.н., 186 см зросту. І ця зв’язка Єва і Катя вже почала працювати – такого центрового ні у кого немає і такого першого номера ні у кого немає. Цікава тенденція виходить. У фіналі з Рівним старша команда виграла з 5-очковою різницею. Це при тому, що у нас не поїхала Даяна Горбач, Олена Диби не було. І Настя Артюх у першій грі з Рівним пошкодження отримала. Попри ці втрати ми так виступили. Дуже добре, що у нас є такий сильний суперник, як Рівне. Там працює такий цікавий тренер, як Марина Максимчук. Вона дуже швидко усе всотує і команда у неї дуже гарна. Нам з ними складно.
- У цьому віці дівочий баскетбол розвивається.
- Дуже б хотілося, щоб дівоча збірна U-14 також зіграла з однолітками з якоїсь країни, бо ми не знаємо свого рівня. На рівні клубу ми таку можливість побачили і пересвідчилися, що нічого так стоїмо. А ось на рівні збірної ще ні.
Олександра Семенчук:
- Зіграла непогано, але працювати є над чим. Перехід від міні-баскетболу до дорослого баскетболу був дещо складним, але в цілому, думаю, у нашої команди вийшло перейти на пікенроли, на зонний захист. У першій грі з Сузір’ям-ОСДЮСШОР забракло фізичних кондицій. Але на другу гру з ними ми вже налаштувалися і показали гарний результат.
- Треба більше на пляжі лежати, відпочивати, сили відновлювати, а не бігати.
- (посміхається – ред.) Тренуватися більше треба.
- Нарешті після приїзду прийшов час канікул?
- Багато дівчат з нашої команди викликані у тренувальний табір збірної U-14. Там ми тренуватимемося і підвищуватимемо свій рівень.
- А сама слідкувала за матчами дорослої збірної на Євробаскеті у Чехії?
- Так. Зіграли непогано, усі боролися, але можна краще.
- Коли ти подорослішаєш, ти і покажеш, як можна краще грати.
- Неодмінно.
- Тобі ще можна так висловлюватися, бо більшість не наважується.
Ірина Нагорна знову бере слово:
- А просто дівчата з цього складу національної збірної знають Сашу змалечку (Ірина є мамою Олександри - ред.). Удоденко, Білоцерківська, Ольховик були на зборах, коли Саша народилася. Їй ще року не було, і ми вимушені були її взяти на збори цієї команди дівчат 1988-89 рр.н. Усі дівчата її нянчили. Одного разу вона навіть збори зірвала, коли загубилася на 19-му кілометрі (олімпійська база Святошин – ред.), пішла водички попити. У нас тренування – а Саші нема! Шукали її. Ось так. То ж усі дівчата, які зараз у збірній – вона з ними виросла, вони її знають.
- Тепер прямим текстом їй можна говорити, усе, що накипіло.
- Вона просто хотіла, щоб вони стали чемпіонками, переймалася, тому і така реакція. Дівчата молодці, дівчата – розумнички. Що змогли, те й зробили.
- Зробили більше ті, хто за збірну 3х3 грає.
- І Зарицька, і Філевич, і Завидна, і Моллова якийсь час були у нас у збірній. Зарицька взагалі у нас тренувалася багато років, ще в інтернаті з Ларисою Єщенко ми її тренували, 5 років. Кисельова (Моллова – ред.) теж у нас 5 років тренувалася. Ми не у міському інтернаті тоді працювали, а у республіканському. Коли ми з командою U-14 були на зборах у Буковелі одночасно зі збірної 3х3, вони усю команду U-14 запросили на шашлик. Розповідали усілякі історії цікаві. Дівчата з ними фотографувалися. Для нас це такий стимул був гарний, дівчата наживо бачили збірниць. Потім ми слідкували за їхніми виступами на чемпіонаті світу. І за Зарицьку, за Моллову, за усіх дуже раді.
- Зарицька вже і заміж днями вийшла.
- А вона з чоловіком на зборах була у Буковелі. Ми і з ним там познайомилися.
Запитання до Олександри Семенчук:
- То ж від збірної 3х3 враження більш позитивні?
- Вони і від збірної 5х5 дуже гарні. Але хотілося б більшого результату, першого місця. Видно, що у них є явний лідер Аліна Ягупова, інші теж добре грають, але Аліна виділялася. А у збірній 3х3 мені дуже сподобалося, як зіграла Аня Зарицька.
- Вона на твоїй позиції грає?
- Саша – польовий гравець (підключається до розмови Ірина Нагорна – ред.)
- А Зарицька що, не у полі грає?
- Зарицька ближче під кільцем грає, а Саша – польовий гравець. Молодці дівчата, ми дуже раді за них!
