Гравець збірної України та київського Авангарду Ольга Яцковець підсумовує рік що минає. Для неї у 2016-му відбулося чимало кардинальних змін. Вона дебютувала у національній збірній, переїхала з Бердянська до Києва і стала гравцем новоствореного БК Авангард, який вже у першому сезоні у своїй історії має чемпіонські амбіції у Жіночій Суперлізі.
- у 2016-му зрозуміла, що треба дуже багато працювати, ще багато чого не виходить, техніка а особливо кидки потребують вдосконалення. Тренер Володимир Холопов акцентує на цьому увагу. Коли я була у збірній, він це робив, і зараз особисто зайнявся моїм кидком, повторює, щоб я слідкувала за тим, як треба правильно виконувати цей елемент. Бо ж без кидка м’яч у кошику суперниць не побачиш. Дякую йому за це.
- У 2016-му у тебе відбувся переїзд з Бердянська до Києва. Не страшно було наважитися на такий крок?
- Попервах було трохи дискомфортно, я вперше так поїхала з дому. Але ж я хотіла поїхати ще минулого року, але не наважилася, а вже цього року сказала собі: треба їхати! Бо у Бердянську тренери чудові, але у Києві можна більше розкритися, відчути щось нове, швидже прогресувати.
- Якісь місця у Києві встигла полюбити?
- Зараз мені дуже подобається Софійська площа. Історичний центр Києва і чудова ялинка посеред нього, ярмарок з сувенірами, національними українськими стравами, зимові розваги – казкове місце , де усе налаштовує на новорічно-різдв’яну хвилю.
- До новорічної теми ще повернемося, але ще трохи про баскетбол – це справа твого життя?
- Баскетбол я дуже сильно люблю, бо я займаюся ним з четвертого класу, мій перший тренер Микола Медвенський прийшов до школи і у таких яскравих фарбах усе розписував, мені вже під час розповіді захотілося встати і бігти на тренування, одразу ж виникло бажання займатися баскетболом. Коли я прийшла на перше тренування, мені одразу усе сподобалося. Я з самого початку почала добре працювати. Дуже сильно бігала, пам’ятаю, носилася, немов скажена, весь час треба було мені кудись бігти (сміється – ред.). Мені ця гра дуже подобається.
- Не втомлюєшся від баскетболу?
- Ні, кожний тренер дає щось нове. Щось у тебе вкладає і ти зростаєш у майстерності, розкриваєшся.
- У 2016-му ти дебютувала у національній збірній (у лютневому матчі з Люксембургом – ред.). Чи не виникло складностей з адаптацією у колективі? Було додаткове хвилювання?
- Коли я отримала виклик до національної збірної, певний час відганяла від себе страх. Їхала на збори, знала, що у команді буду наймолодшою, і хвилювалася сильно. Але дівчата мене прийняли дуже добре, колектив дружній, усі доброзичливі, підтримували мене. Навіть коли щось не виходило, казали – не переймайся, заспокойся, у тебе все вийде. Звісно, тренер дуже підтримував.
- А з ким ти у збірній найшвидше знайшла спільну мову? Хоча, я знаю з ким, ти з такими обіймами зустріла в аеропорту Віту Горобець після повернення з Китаю (де українки вибороли срібло Чемпіонату світу з баскетболу 3х3 – ред.), що відповідь сама напрошується.
- (Сміє.ться – ред.) Ну, так, звісно. З Вітою ми грали разом у збірній U-20 по 1996-му року. Вона близька мені по духу, не один рік граємо разом, знаємо одна одну. Хоча зараз і граємо у різних клубах (Віта Горобець – гравець ТІМ СКУФА, найзапеклішого суперника Авангарду у чемпіонських перегонах Жіночої Суперліги – ред.) але спілкуємося.
- Становлення Авангарду відбувалося на твоїх очах, з нуля. Швидко утворився колектив? Ігровий почерк знайдено?
- Так, на початку вересня ми зібралися на перші в історії команди збори, а вже за два тижні дебютували у східно-європейській лізі. Не розуміли одна одну, бо ми ніколи разом не грали у такому поєднанні, з деякими гравцями я ніколи до цього не виступала в одній команді. До цього у своїх командах більшість дівчат були лідерами, і тут зібралися, брак зіграності відчувався, але ми працювали над цим і це помітно по наших результатах у чемпіонаті України.
- Ваша команда – поєднання досвіду і юності. Грають досвічені Ірина Цекова, Олена Огороднікова, і ви, молоді. Спільну мову знаходите?
- Так, звичайно, ми дуже добре спілкуємося, ми у них вчимося, Олена Огороднікова – вона більш центровий гравець, багато чого підказує, як у центрі грати, а Іра Цекова – попереду, вона вкаже на помилку, розкаже, що треба робити, як робити. Вони дуже сильно допомагають нам підвищувати свій рівень.
- Наступний рік у плані баскетбольних турнірів дуже важливий. Головний старт сезону – чемпіонат Європи. На твій погляд, команда здатна продовжити у Празі переможну серію, яка так і не перервалася у кваліфікації, чи вболівальникам час готуватися до переживань?
- Вболівальники все одно будуть переживати, бо ми - команда, що представляє нашу країну. Усі вдобівають за збірну, переживають, і нема різниці, з ким вона грає. Але, сподіваюся, збірна продемонструє гарні результати, тренери знають, як підвести команду до чемпіонату у найкращій формі, і дівчата готуються. Вивчемо суперниць, тренери визначать, як проти них грати і я сподіваюся, усе буде добре, на користь України.
- Що побажаєш собі і своїм партнерам у 2017-му?
- Найголовніше – здоров’я, важливо, щоб воно не підводило. Закінчити сезон без травм, і щоб було більше перемог.
- Напевно, мрієш вийти на майданчик у Чехії, у фіналі Чемпіонату Європи?
- Якщо тренер візьме, я зроблю усе, щоб виправдати його довіру і допомогти команді виступити якнайуспішніше.
