У фіналі чемпіонату ВЮБЛ (юнаки-2004) дніпровський СДЮСШОР-5 з різницею у чотири очки 85:81 обіграв КСЛІ-СДЮСШОР. Підопічні Артура Гоголєва знову стали чемпіонами, але вже в іншій віковій групі. Тренер розповідає про свою команду і специфіку роботи з дітьми.
- Ми вже не вперше у сезоні зустрічалися з КСЛІ-СДЮСШОР. Спочатку обіграли їх з перевагою +26, потім програли -22. Рівень наших команд приблизно рівний, на характері наші діти змогли виграти. Була велика відповідальність, але грали вдома, а тут, як відомо, і рідні стіни допомагають.
- Ці діти тренуються з вами скільки?
- Третій рік. У нас є система спортивних класів. Тренерни працюють по всьому місту, шукають дітей 1-4 класу. І потім їх збираємо в одну школу, створюємо базовий клас і вони усі разом вчаться.
- Тобто ви вже у своє розпорядження отримуєте готовий матеріал?
- Ну, готовим матеріалом не наважуся їх назвати. Отримую дітей, які хочуть займатися баскетболом, хочуть тренуватися. Це діти, які мають дажання тренуватися. Комусь це краще вдається, комусь навпаки. З 5-го класу я з ними і працюю. А зараз вони вже перейшли у восьмий.
- У цьому віці у підлітків починається "складний вік". Ви вже встигли їх захопити баскетболом?
- Однозначно, вони полюбили баскетбол. Ми успішна команда, ми другий сезон поспіль стаємо чемпіонами. Програли лише одну гру за два сезони по своєму віку. Також беремо участь у змаганнях зі старшими і теж непогано виступаємо. Більше половини ігор переможних маємо. І коли є результат, у кожного гравця персонально, тоді мотивувати нескладно. І особистим прикладом мотивую. Складніше ось в таких іграх змусити їх не боятися, бо у будь-якому разі мандраж у них є. У дитячому баскетболі цей аспект більш важливий – психологічний стан гравця, бо діти непередбачувані.
- Ці діти ще грають у вас у мінібаскетбол, чи вже познайомилися зі справжніми дорослими правилами?
- Ми тільки з наступного року гратимемо у дорослий баскетбол зі старшими, а по своєму віку ще матимемо рік мінібаскетболу.
- Поступово переходитимете на нові правила?
- Так, у нас приблизно однаковий рівень підготовки усіх 12 гравців. Тому коли знімуть обмеження з п’ятірок, ми продовжимо грати п’ятірками, щоб кожний гравець мав можливість розкритися. А четверту чверть, якщо буде можливість зачепитися за перемогу і виграти, то завершувати гру у четвертій чверті будуть найкращі. Бо вони мають і звикнути грати разом, і комусь доведеться грати більше, ніж 5 хвилин за чверть.
- Зараз ви не відчуваєте особливого спротиву з боку суперників-одноліток, але ж прийде час, діти подорослішатимуть і ситуація може змінитися?
- Цього року Київ зміг до нас впритул підібратися. Бо за весь сезон у нас було дві гарні гри максимум. Тобто це ігри, у яких ми боролися, вели 1-2 очка, в кінцівці виграли 8-10 очок. Таких ігор було дуже мало. А коли грали зі старшими – теж, або ми програємо 20-30, або виграємо 20-30. У цьому сезоні 13 ігор зіграли по старшому віку – 7 виграли, 6 програли. Звичайно, що старшими стають діти, тим їхній рівень підготовки вирівнюється, і фізичної, і технічної. І вже потім з’являється тактична підготовка.
- Зараз ще зарано говорити, що хтось з ваших підопічних стане видатним гравцем?
- Як показує практика, зараз про щось говорити ще дуже рано. Але, припустимо, яікщу цю модель команди гравців перекладати на старший вік, то є хлопці, які вже на даному етапі, якщо ніде не загубляться, не загуляють, стануть професіоналами. Є і високі, і ігрові, є працьовиті, як Федер Завгородній – працює, і самостійно працює. У нас практика – що з нашої школи багато хлопців стають професійними гравцями, збірниками.
- Якісь прізвища, окрім Федора Завгороднього ще назвете?
- Панарін Руслан, Міша Дятлов. Скажемо так, у нас рівень підготовки від найкращого до найгіршого серед топ-12 різниця невелика. А у тому ж Києві гарно грають тільки два гравця, закидати можуть. А у нас закидати може кожен. У нас бувають ігри, коли 7-8 виконавців закінчують гру з результативністю 10+.
- Яке завдання на літо вони від вас отримали?
- У нас канікул, як таких, буде два тижні. 5 червня розпочнемо працювати тут, у школі (СДЮСШОР-5 – ред.), потім поїдемо на відновлювально-оздоровчі збори до Кирилівки. Там працюватимемо над помилками.
- Діти знають, що у них навідміну від однолітків канікули скорочені.
- У них тільки ці два тижні, що я їм дав одразу ж після фіналу, і липень. Але вони звикли, вони цього хочуть. Є діти, коли у мене дві команди було, за літо і чотири збори проходили. Кажуть: "я поїду і з тією, і з тією командою, відпочиватиму потім". Якщо діти люблять баскетбол, то їм тільки дай. Приходить перше вересня, а вони вже збирають гроші на збори. Є такі діти, які з батьками протягом року їздили і в Європу, і у Єгипет, і на яхті каталися. І з нами їздили. І потім в кінці року у нього мама запитує – що тобі найбільше запам’яталося? Він каже – збори в Кирилівці (сміється – ред.).
- Ви кажете, вони збирають рік гроші на збори, за свій рахунок їздять?
- Так. Зараз нема вже такої можливості, щоб відправити за чийсь рахунок. Нас і так місто і область підтримують. На поїздкки, на тури протягом сезону гроші дає. А збори, нажаль, ні - там просто інші суми і цифри.
