Під час урочистостей з нагоди вшанування збірних України 3х3 вирізнялася красива пара. Кристина Філевич і Аїда Євтушенко – підопічна і наставник, донька і мама. Аїда Євтушенко, яка під час київського свята радше нагадувала оперну співачку, ніж тренера з баскетболу, розповіла про те, як прищепила Кристині любов до гри у помаранчевий м’яч і оцінила ставлення до дитячих тренерів.
- Звичайно, я сподівалася побачити Кристину на п’єдесталі чемпіонату світу. Я ще коли дивилася її виступ на Європейських Іграх у Баку, де вона стала срібною призеркою, сказала: та вже їдьте за золотом! І тут знов трохи не дотягнули – гра з Угорщиною, пам’ятаєте, яка була? Очко несправедливо не зарахували на останніх секундах. Я вже розраховувала, що боротимуться за титул у фіналі. Але, нічого, бронза чемпіонату світу – теж почесно. Є куди рухатися далі. Зате ось поїхала Кристина у складі збірної на Універсіаду до Хорватії і там вже здобула золото! Я вважаю, що у них взагалі команда чудова, підбір виконавців дуже гарний. Помітна робота тренера Юрія Процюка. Це їхні заслужені місця.
- Якщо повернутися у минуле, як Ви зрозуміли, що Кристина зможе бути гарним гравцем?
- Кристина сама з Івано-Франківська, і в неї не було іншого шляху. Тільки баскетбол. Бо її мама тренер з баскетболу. Розумієте? Це я (посміхається – ред.). І з чотирьох років вона з м’ячем, у спортзалі. Бо вони з м’ячем виросла. І тепер вже у неї є дитина, їй тільки рік – і вона також росте з м’ячиком. Так що, напевно, і в тої дитини не буде іншого шляху. Тільки баскетбол.
- Чужим дітям можна давати надмірні навантаження, а свою ж дитину хочеться і пожаліти, чи не так?
- Це неправда. І будь-який тренер вам скаже, що найбільше дають навантаження саме своїм дітям. Бо чужих дітей батьки там десь не пустили, там кажуть – ой, а ви завелике навантаження даєте. Але ж я знаю, що це не завелике навантаження, дитина може її виконувати. І дитина виконувала усе. Вона з дитинства була дуже старанна, дуже відповідальна, дуже працьовита. Якби вона хотіла, є таке слово, сачканути, такого ніколи в житті не було – тренування для неї було основне в житті. А решта – завжди потім могла встигнути. І встигала.
- Тепер і Ви маєте іменну майку збірної України. То було набите її прізвище, а тепер і Ваше.
- Так. Мені такі результати не снилися. Але я просто щаслива, що дитина досягла таких результатів. І я дуже вдячна тим тренерам, які підхопили ось цю естафету. Бо ж я почала її тренувати, ввела її у баскетбол, а вони продовжили. Дуже приємно, що вони довели її до рівня збірної України, до такого результату. Моя заслуга тільки в тому, що я її знайшла, влюбила у цей вид спорту і привчила до занять баскетболом. Що вона зрозуміла – це її життя. Вже у першому-другому класі вона казала – я буду тільки баскетболом займатися, це буде усе моє життя. А тренери потім підхопили ось цю естафету, не дали їй розчаруватися в обраному шляху і довели ось до такого рівня.
- Президент ФБУ Михайло Бродський зініціював підвищення зарплатні тренерам ДЮСШ. Це вже прийнято на державному рівні. Відчуваєте, що зміни на краще почалися?
- Це дуже важливо, я вже читала у газетах, що з першого вересня нам підвищують зарплату. Робота тренера – це ж така важка робота. Звичайно, нам приємно, що нарешті на нас звернули увагу. Тренерам потрібна підтримка згори, бо ж вони віддають дітям своє серце, душу, здоров’я. Хочу подякувати Михайлу Бродському, що він зробив велику справу!