Олімпійська чемпіонка Марина Ткаченко висловила свою думку щодо останніх успіхів національної жіночої збірної України і розповіла про проблеми реанімації команди ТІМ-СКУФ.
Матч Україна – Сербія мені сподобався. Це мотивація для збірної, яка рухатиме її до ще більш високих результатів. Але є ще над чим працювати.
- Перемога була не випадковою?
- Ні. Вона базувалася на бажанні дівчат, які проявили свій характер. Дуже важливим чинником є наявність саме колективу у команді. Помітно, що і тренерський штаб на чолі з Володимиром Холоповом провів і проводить значну работу. Велике бажання було виграти. Завжди хочеться вигравати у сильного суперника. Єдине, як виглядала Сербія? А вона, мені здалося. Була трохи втомленою. Усі її збірниці грають у сильних клубах, і у кубкових іграх беруть участь її дівчата. І не приїхала їхня найкраща центрова Петровіч. Коли такий сильний гравець випадає – це теж мінус. Але я не хочу на цьому акцентувати увагу. Ну, не приїхала – так у них є цілий склад. Отже, гра мені сподобалася, сподобалася, як ніколи. Давно такого не було. І зал підтримував, вдома грали. Колектив є у збірній – це дуже важливо, тоді у команди є внутрішній стрижень. Вони хочуть, вони грають і рухаються вгору. З мінусів? Нажаль, гра команди багато у чому залежить від лідера Аліни Ягупової. Хочу, щоб і центрові у збірній також відповідали її рівню, були сильними. Отже, працювати є над чим.
- На ваш погляд, Люксембург маємо обігрувати за будь-якої конфігурації складу?
- Я думаю, що вони здолають Люксембург без проблем. З таким настроєм, як після Сербії – у них крила повиростали. Вони серйозно поставляться до цієї гри. Єдине, що тренер, на мою думку, дасть можливість зіграти тим, хто недостатньо часу провів у матчі з сербками. Щоб і їх передивитися. Адже неважливо, з яким розривом вони у Києві виграли, з якою перевагою. Важливо задіяти тих гравців, які сиділи на лаві запасних. Щоб такого не було, дівчата на лаві запасних сидять, 5-6 людей грають, інших теж треба награвати. Але це тренеру вирішувати.
- Володимир Рижов-старший, оцінюючи гру з Сербією, говорив, що у його збірній (стали чемпіонками Європи у 1995році і дісталися чвертьфіналу олімпійського турніру в Атланті-1996 – ред.) була трійка базових гравців – Ткаченко, Жирко, Назаренко. А зараз одна Ягупова. Можна ж ще на когось покластися Володимиру Холопову.
- Я б побільше використовувала Малашенко. У Олесі є значний європейський досвід. Вона по-справжньому надійний гравець. Відпрацьовує і у захисті, і на підбираннях. Насправді, Рижов вірно сказав – у команді зобов’язаний бути міцний центр, нападаюча і захисниця. Такий собі тандем трикутника. Якщо справа від мене грала Жирко, тоді я – зліва. У центрі – Назаренко, і ми були міцним горішком для будь-кого. Якщо Жирко отримує п’ять фолів і не може продовжувати гру – я є. Якщо я вибуваю – залишається Жирко. У нас таким чином було. А на сьогодні мені дуже сподобалася Ягупова. Вона і командну гру доповнювала, бачила поле, віддавала передачі. У неї велике майбутнє. І до неї хотілося б додати кількох сильних гравців.
- Зважаючи на недостатньо високий рівень жіночого баскетболу, чи є перспектива у збірної України пробитися і триматися в обоймі провідних команд Європи?
- Нажаль, якщо подивитися у часі далі, то у нас наступний вік випадає. Ось ця збірна – на сьогодні це найсильніші гравці. Ну може, один-два ще для підсилення складу пошукати. А у майбутнє, якщо дивитися, його треба піднімати від самих коренів. Дитячий баскетбол – він зупинився. Над цим треба прцювати.
- Володимир Холопов не відкидає можливості натуралізувати гравця для підсилення складу. Це нормально?
- Зараз це модно. У багатьох збірних є такі – у Росії, Литві, тій самій Сербії (американка Деніел Пейдж – ред.). Але багато країн відправляють свою молодь у Європу і там їх натаскує. Якщо збірній необхідно, можна і взяти такого гравця. Але знов таки – це ж ресурс чималий для цього потрібен. Але, я так зрозуміла, результат хочуть сьогодні. Ми зазвичай проходимо кваліфікаційні турніри, відбираємося а далі не вистрілюємо. 11-те місце у фінальній стадії – це ж не той результат, якого чекають. А щоб стати чемпіонками Європи – це така праця! Для цього може і двох гравців треба натуралізувати. Але це дуже позначається на наших гравцях, українських. Як сприйме таких новачків колектив? Нажаль, жінки сприймають це дуже хворобливо. Тому що у нас усі думають, що вони вже навчилися грати у баскетбол. Але, якби там не було, у такій складній ситуації дівчата зробили велику справу. Виграли.
- Марина, здається нещодавно ваш ТІМ-СКУФ боровся за чемпіонство у жіночій лізі, але зараз його нема…
- Усе залежить від фінансування. З’явиться воно, я зможу швидко зібрати команду. Дівчата із задоволенням приїдуть і гратимуть. Але ресурсу немає. Зал прекрасний є, але через відсутність фінансів ми не можемо реанімувати команду.
- Хоч якась перспектива відновлення є, чи усе у тумані?
- У мене настільки усе відпрацьовано за 17 років професійної роботи. І інтернат київський поруч є, я з Євгенією Кочергіною, з Федченко контактую. Я зараз фінансую, допомагаю фінансами дитячій команді, але жіночу команду я ніяк зараз не зможу самотужки потягнути. Дівчата із задоволенням повернулися б до столиці, до Києва. Вони грали б у гарному клубі. Тім-СКУФ завжди був на висоті, а сьогодні єдине що у мене залишилося – це дитячий баскетбол і я йому допомагаю, чим можу. Тим не менш вони змагаються у чемпіонаті ВЮБЛ. А якби був ресурс, повернулися б і досвічені гравці, і молодь би інша зростала. Багато ж є перспективних кадрів.
- Тим більше, до кого до кого, а до Вас підуть.
- До мене підуть, вони чекають, але ж вони розуміють, що я не можу весь час тільки сама усе тягнути. Останні роки і Волков, і Гулямов мені допомагали, вони розуміли, що гроші йдуть цілеспрямовано на команду, що працювала селекція. Ну, якщо дві дитячі команди беруть участь у дитячій лізі, це про щось свідчить, а ще й жіноча команда. А, наприклад, Динамо цим не займається, вони не хочуть. Як у нас прийнято? Сьогодні і зараз результат, а так не вийде. Треба вкластися – у турніри, у поїздки, у матчі. Де ж вони навчатимуться? Ну, обіцяють допомогти. Я і з Михайлом Юрійовичем (Бродським, президентом ФБУ – ред.) розмовляла на цю тему. Але невизначеність залишається. Якщо проблему зрушити з місця, одразу усе почне працювати. Є і тренери молоді, і кадровий потенціал. Є система, є діти. На сьогодні я дала їм можливість двічі-тричі на тиждень в Інфізі тренуватися. Дітям, які цього року вступатимуть до університетів. Так, вони вчаться, а далі їм треба вступати і давати зрозуміти – а що далі їх чекає? Тренуються вони до Університету, а далі куди?
- В університет.
- Коли була команда, вони вступали без проблем до Університету і могли зосередитися на баскетболі – інститут є, робота є, спорт є. Усі питання вирішуються в команді. Але для її існування потрібні фінанси. Тому мені трохи сумно. Але я хочу дивитися у майбутнє з оптимізмом.
