Головний тренер БК "Запоріжжя-ZOG" Дмитро Щиглінський після поєдинку Суперліги Парі-Матч проти криворізького "Кривбасу" відзначив дії молодого захисника команди Юрія Кондракова. Саме час, щоб шанувальники баскетболу більш детально познайомилися з перспективним баскетболістом, який вже знаходиться на олівці в Максима Міхельсона, наставника молодіжної збірної України.
- Родом я з Луганська, - розпочинає розмову Юрій Кондраков. - Мати, Оксана Юріївна, багато років відпрацювала в системі охорони здоров'я. А батько, Сергій Юрійович, приватний підприємець. Після початку бойових дій на Донбасі, батько перебрався до Харкова. Тоді як мати, і ми разом з братом та дідусем - до Запоріжжя. Відверто кажучи, коли їхали, гадалося, що це лише на декілька тижнів. Однак іде вже третій рік…
- Повернемося до часів вашого дитинства. Коли потрапили до Світлани Левченко, вашого першого тренера?
- Мені було лише сім років, коли мати вперше привела мене до баскетбольної секції. Тоді навіть моєї вікової групи там ще не було, доводилося тренуватися зі старшими хлопцями. Виходить, що в баскетболі - ще з першого класу. І, коли однолітки після школи тинялися дворами - я займався в спортивній секції.
- Чи вплинув на цей вибір тоді ваш дідусь, Юрій Велігура, відомий запорізьким любителям баскетболу багаторічний тренер легендарної "Козачки-ЗАлК"?
- Безумовно! Саме він тоді сказав матері, що нам варто продовжувати баскетбольну династію. Порадивши їй не тільки відвідувати зі мною баскетбольну секцію, а й матчі команд майстрів, що відбувалися в Луганську.
- Пригадайте найбільші баскетбольні успіхи у шкільні роки.
- Декілька разів ми здобували перемоги під час чемпіонатів Луганської області. На жаль, в чемпіонатах України серед однолітків ми жодного разу участі не брали.
- Цікаво, а як тоді вийшло, що ваш молодший брат вирішив стати професійним футболістом?
- Данило обрав власний життєвий шлях. Наразі він захищає кольори запорізького "Металурга", що виступає в другій лізі національної першості.
- Пригадайте тоді і про власні перші кроки в професійному спорті.
- Професійну кар'єру розпочав у луганському БК "ЛЕКС" ОСДЮШОР в першій лізі чемпіонату України. Проте через початок бойових дій на Донбасі, ми так і не пройшли всю турнірну дистанцію до кінця. А в серпні 2014 року довелося переводитися з Луганського національного університету до Запорізького національного технічного університету (ЗНТУ).
- І саме в складі цієї вузівської команди ЗНТУ, 2015 року, стаєте переможцем Студентської баскетбольної ліги України?
- Так, тоді в ЗНТУ підібрався конкурентноспроможний колектив. Зокрема, мова йде про Томаса Камусакі та Максима Теряника - баскетболістів з досвідом виступів у Суперлізі. Та й інші гравці також зробили тоді чималий внесок у нашу перемогу.
- Наразі ж це і є найвищим досягненням у вашій спортивній кар'єрі?
- Найвищим досягненням є те, що закріпився в складі команди Суперліги.
- На ваш погляд, а що заважає це зробити іншим молодим баскетболістам, які виділяються, хоча б, у тій же студентській лізі?
- Гадаю, що неможливо робити так, як у фільмі "За двома зайцями". Варто одразу визначитися зі своєю метою: або це навчання, заради подальшої роботи за фахом, або - великий спорт. Чув, що дехто закінчує вузи з червоними дипломами і добивається значних успіхів у професійному спорті. Але це, так би мовити, швидше є винятком із правил.
- У продовження теми фільму "За двома зайцями". Останнім часом баскетболісти БК "Запоріжжя-ZOG" одружуються, у них народжуються діти. Як щодо справ на особистому фронті?
- У мене є дівчина, Лілія.
- Чи знайомить вона вас з цікавими місцями нашого міста?
- Мені здається, що наші міста дуже схожі. У Запоріжжі є більш масштабніші пам'ятки природи та архітектури, такі як острів Хортиця чи гребля ДніпроГЕСу. Проте і в Луганську безліч красивих парків, музеїв, соборів. Зі своєю дівчиною або з друзями, часто гуляємо центральним проспектом, Набережною магістраллю, у порту та поблизу греблі ДніпроГЕС, у парку культури та дозвілля "Дубовий гай". Також відвідуємо кінотеатри і кафе.
- А що ви можете сказати про запорожців, зокрема, які підтримують команду в ПС "ЗАБ"?
- Запорізькі вболівальники, вважаю, найкращі в Україні! Завжди допомагає їхня підтримка. Тому вболівальники – наш шостий гравець. Узяти хоча б останній домашній двобій проти "Кривбасу". Саме завдяки підтримці трибун, команда зуміла повернутися до гри після провальної третьої чверті. Коли граєш за переповнених власних трибун - завжди відкривається друге дихання. Варто додати, що запорізькі вболівальники підтримують нас і в соціальних мережах. Наприклад, бажають нам успіхів під час виїзних матчів.
- Повертаючись до теми дозвілля. У літнє міжсезоння ви не просто захоплюєтеся стрітболом, а і є діючим чемпіоном Запоріжжя з цієї гри. Загалом, у чому полягають основні відмінності між стрітболом та класичним баскетболом?
- У стрітболі більш жорсткіші правила, ніж у класичному баскетболі. Можна поштовхатися, чи натиснути на суперника. Тому грати на асфальті набагато важче, ніж у ігровій залі. Граю в стрітбол, перш за все, заради задоволення.
- І в конкурсах слем-данків перемагаєте?
- Ні, але під час одного із торішніх турнірів перемагав у конкурсі з виконання трьохочкових кидків.
- Однак цього літа в вашому житті був не тільки стрітбол. Адже вперше отримали запрошення до тренувального табору молодіжної збірної України. Де прямими конкурентами за позицією є Ілля Сидоров з "Хіміка" та Віталій Зотов із "Будівельника". Які враження залишилися від дебютних зборів з вітчизняною молодіжкою?
- Вийшло так, що більшість з баскетболістів раніше вже запрошувалася до табору молодіжної збірної України. Тому вони вже пристосовані до вимог головного тренера Максима Міхельсона. У мене ж більша частина проведеного часу пішла лише на адаптацію.
- І чим ті вимоги відрізняються від того, на чому акцентує увагу Дмитро Щиглінський, наставник БК "Запоріжжя-ZOG"?
- У молодіжній збірній набагато більше уваги приділяється грі в обороні.
- А декілька гравців з молодіжної збірної ще й захищають кольори студентських колективів зі США. Чи встигли щось перейняти з заокеанського досвіду?
- Головні відмінності між нами полягають у розумінні гри. Зокрема, українці з американських вузів є більш розвиненими фізично. Річ у тім, що там вони набагато більше займаються в тренажерній залі. Але, наприклад, у того ж Святослава Михайлюка є чому повчитися як в технічному, так і в тактичному плані.
- Словом, щоб сподіватися потрапити до складу молодіжної збірної України, вам слід ще вдосконалювати власне баскетбольне IQ?
- Постійно працюю над так званою матчастиною. Адже прекрасно розумію, що слід відшліфовувати всі баскетбольні навички під час зборів і тренувань. Тоді, нарешті, можна розраховувати на довгоочікувану стабільність вже безпосередньо під час офіційних матчів.
- Ваш дідусь, Юрій Велігура, постійно відвідує домашні матчі за участю БК "Запоріжжя". Прославлений тренер, можливо, налаштовує вас на ігри, вказує на якісь помилки?
- Звісно, що так! У день матчів завжди нагадує, щоб психологічно налаштовувався вже із самого ранку. Стежить за тим, щоб я завчасно розім’явся, відпрацював кидки. Оскільки переконаний, що тільки так гравець виходить на майданчик у всеозброєнні. Відчуваючи впевненість у собі, за максимальної концентрації.
- Особисто вам комфортніше грається на позиції першого чи другого номерів?
- Комфортніше почуваюся на позиції першого номера. Вважаю, що здатний керувати командними діями безпосередньо на ігровому майданчику. Насамперед, віддавати своєчасні передачі. Хоча, подобається грати і другим номером, вражаючи кільце суперників кидками з далекої відстані.
- Тоді від теорії, переходимо до практики. Приблизно за три хвилини до фінальної сирени в матчі проти "Кривбасу", за рахунку 55:54 на користь БК "Запоріжжя", ви спробували кидком з-за дуги збільшити перевагу своєї команди до чотирьох пунктів. Як вважаєте, через що тоді промахнулися?
- Тоді я кидав з упевненістю у власних силах. Чому не влучив? Гадаю, через те, що під час кидка таки трохи недопрацював ногами...
- Як вважаєте, чому за дві хвилини до кінця основного часу того ж матчу з "Кривбасом", ніхто з лідерів запорізького клубу так і не зумів вразити кільце? На ваш погляд, чого їм тоді не вистачило: фарту чи може чогось іншого?
- Аналізуючи цю ситуацію вже після гри, скажу так: не потрібні тоді були ці трьохочкові кидки. Оскільки в пасиві "Кривбасу" вже було п'ять командних фолів. Тому варто було просто провокувати суперників на фол. На жаль, розумієш це тільки після гри. А наприкінці зустрічі азарт зіграв з нами злий жарт: "Ось зараз я візьму і все вирішу в цій грі!".
- У заключній атаці запорізької команди, перебуваючи за трьохочковою лінією, ви навіть виставили руки для отримання м'яча від Станіслава Овдєєнка, сподіваючись здійснити вирішальний кидок. А скільки вже було в кар'єрі матчів, коли ви приносили перемоги командам на останніх секундах?
- Слід відзначити, що Станіслав Овдєєнко є досвідченим гравцем. Власне тому, команда і головний тренер покладають на нього надії в найвирішальніші відрізки ігрового часу. У моїй кар'єрі також є випадки, коли результативні кидки приносили перемоги командам майже одночасно з фінальною сиреною. Найчастіше пригадується епізод ще з чемпіонату Луганська. Тоді ми перемогли завдяки моєму влучному кидку від центральної лінії поля.
- Відтоді вже багато часу минуло! До речі, у футболі є притча, коли тренер перед матчем запитує в підопічних: "Хто проб'є пенальті?" У відповідь - ліс рук. А потім тренер додає: "А хто заб'є пенальті?". Чи готові ви вже вирішувати долі зустрічей на рівні Суперліги Парі-Матч?
- Так, психологічно я вже готовий до того, щоб влучними кидками на останніх секундах приносити перемоги команді БК "Запоріжжя-ZOG" в матчах Суперліги Парі-Матч.
- Що ж, залишається побажати вам якнайшвидшого переходу від слова - до справи!
Віктор СОСНИЦЬКИЙ,
спеціально для БК "Запоріжжя-ZOG"
