Кирило Натяжко: конфлікту з Мурзіним не було, є непорозуміння

Кирило Натяжко: конфлікту з Мурзіним не було, є непорозуміння
10 березня 2016, 15:58Новини ФБУ

Гравець збірної України і казахської "Астани" Кирило Натяжко розповів про своє ставлення до головної команди країни, відкрив секрет, який є спільним для гравців збірної, і повідомив про травму правого коліна, яка заважає йому повноцінно виступати.

- Усе було непогано. Але наприкінці січня я отримав травму ноги, був звичайний ігровий епізод. Я впав. Наступного дня відчув сильний біль у правому коліні. Лікарі подивилися, зробили МРТ і сказали – потрібен відпочинок. Але відпочинок одразу не можна було дати. Пішло трохи запалення. Як кажуть, нічого смертельного, але ось цей біль не дає тобі грати на 100 відсотків. І коли ти граєш на знеболювальних, на уколах, ти на певний час про це забуваєш, а вже ввечері біль повертається і посилюється. І таким чином відновлення затягується. Увесь лютий відіграв на уколах. Навіть у тих іграх, що складалися для мене добре, відчував постійний дискомфорт і грати було важко. Тому зараз відновлююся. Лікарі дали мені можливість відновитися перед фінальною частиною сезону. У нас вирішальні матчі заплановані на квітень, тому зараз повністю сфокусований на відновленні.

- Цей випадок стався у Лізі ВТБ чи у чемпіонаті Казахстану.
- Так, у Лізі ВТБ. Чемпіонат Казахстану щойно розпочався. Він тут розігрується за специфічною схемою. Наприкінці травня завершиться.

- Схема проведення схожа на НБА?
- Ні, ні, яке НБА?! Вона взагалі ні на яку іншу не схожа. У чемпіонаті лише п’ять команд грають.

- Так що кажуть лікарі?
- Завдання такого, щоб відновитися на сто відсотків до наступного тижня, такого нема. Але скоро прийде час, коли треба буде грати. Як по-спортивному кажуть: треба грати. Тому ще тиждень, а я вже зараз почуваюся краще, і знову порину у тренувальний процес.

- Ну а як з адаптацією у Казахстані?
-  Адаптація тут пройшла швидко і непомітно. Це, напевно, перший клуб такий, що я тут відчуваю себе майже, як вдома. Казахстан близький Україні за ментальними ознаками, зокрема у плані гостинності. Люди прості, доброзичливі, жити приємно.

- Ти граєш у столиці, в Астані. Які враження справляє місто, встигаєш гуляти?
- Насправді місто дуже красиве, але гуляти вулицями? Зараз не та пора року. За вікном мінус 10. Постійні вітри, степ. А так місто відмінне. Усе є, усе доступно.

- Клуб тебе забезпечив житлом, пересуванням містом?
- В цьому плані нема проблем. Живу у центрі неподалік залу, це дуже зручно. Крім того у маєму розпорядженні авто з водієм. Це теж дуже зручно, оскільки взимку сильні морози, мінімум півтора місяці температура від мінус 20 до мінус 30 градусів. То ж поки заведеш машину, поки прогрієш – було б складно, а так про це потурбувався клуб. Щоб гравці мали мінімум незручностей.

- Тим сам собі готуєш їсти, чи харчуєшся у місті?
- Переважно у місті. До речі, тут є відмінні українські ресторани, з національною українською кухнею. Прям тебе пан такий зустрічає з музиками. Дуже приємно, що таке є. Ну а ввечері після тренування вже не будеш готувати. Вони тут пізно завершуються, врахуйте різницю у часі +4 з Україною. Стараюсь ще поспілкуватися з друзями і перекушую вдома.

- В тебе вже з'явилися там нові знайомства?
- Ви знаєте, ми дуже багато часу проводимо разом у роздягальні, під час перельотів, на виїздах, ну скрізь. Тому команда дружна, але я не можу сказати, що ми там прям збираємося разом, проводимо час. Кожний сам по собі. У кожного є сім’ї, свої особисті друзі. І навіть є бажання часом усамітнитися.

- Ти з кимось живеш, чи сам?
- Ні, я сам, зі мною тут був мій друг. Він приїздив до мене у гості сюди на новорічні свята і Різдво, зараз знову сам. Може мама незабаром приїде.

- У Казахстані багато наших дівчат виступають, бачився з ними?
- Так, з Олею Дубровіною бачився. Вона і ще пару дівчат приходили до нас на матчі. На жаль, у мене не було можливості їхні матчі вживу подивитися. Але вони кілька разів на мої ігри приходили і була можливість трохи з ними поспілкуватися. Я побажав їм удачі, привітав, що вони добре виступили за збірну у відбірних матчах Євробаскету. Я дуже радий за них.

- Продовжимо тему збірної. Наскільки ти готовий відгукнутися на виклик до збірної України?
- Я завжди готовий. Ніколи не було такого, що я був проти збірної чи, грубо кажучи, країни. Збірна для мене, в першу чергу, як країна. Але вийшло так, що відбулося непорозуміння. Минулого літа люди не зрозуміли моєї позиції, яку я їм озвучив, і винесли свою іншу позицію. У мене були сімейні обставини, і я не міг приїхати. Не те, що я відмовився, я не міг прибути вчасно до тренувального табору. І потім у січні я був у Києві, бачився з Олександром Лохманчуком. Привіталися, але цю тему не обговорювали. Пізніше до нас приїздив Драбіковський (Володимир Драбіковський – генеральний секретар ФБУ). Він був комісаром на одному з матчів ліги ВТБ. Ми з ним розмовляли, і я йому сказав, що у мене нема ніякої образи ні на кого. Ніякого зла ні на кого я не тримаю. І якщо буде розмова, я готовий до неї. Якщо все буде нормально і по-людськи. А проти збірної взагалі нічого не може бути. Подивіться, навіть зірки світового масштабу грають за свої збірні. Як можна ігнорувати? Бо ж ти граєш не за гроші, не за тренера, ти граєш за свою країну. У цьому і є цінність матчів за головну команду.

- Тобто якщо головний тренер збірної України Євген Мурзін особисто або через свого асистента Олександра Лохманчука тебе виклече на збори, ти готовий?
- Я вважаю, що якщо конфлікт, а точніше непорозуміння, було з головним тренером, то і розмовляти треба з головним тренером. Поки що розмови з ним не було і він мені не телефонував. А те, що я готовий, це навіть не обговорюється.

- Ти встигаєш слідкувати за баскетбольними подіями в Україні?
- Кубок дивився, коли у Палаці спорту матчі проходили. Звичайно ж, у мене друзі є і в тій, і в тій лізі. Я у гарних стосунках з власником Дніпра Валерієм Валерійовичем Кондратьєвим, адже я сам з Дніпропетровська. І з Богданом Гулямовим (президент БК Будівельник) теж підтримую зв’язок. Я не перебуваю в середині баскетбольних подій в Україні, тому не можу коментувати, хто правий, хто не правий у тому конфлікті, що розділив чемпіонат на два табори. Головне, щоб вони працювали на розвиток баскетболу. Якщо вже і футболу важко, то і спорту в цілому в Україні непросто. Ну і слідкувати за усіма командами у чемпіонатах часу нема. Тим більше, що серед них є, на мій погляд, штучно створені. Звичайно хотілося б, щоб була одна Ліга з висококласними виконавцями. Тоді б і інтерес був би вищим.

- Що ти маєш на увазі під терміном "штучно створені".
- Ну, це команди, що виникли нізвідки, перший рік грають. Я розумію, що зараз не ті часи, коли знайдеться людина і скаже: я вкладу великі гроші у баскетбол, у спорт. Такого зараз не роблять, тому такі команди з невідомим майбутнім.

- Ти пограв у європейських чемпіонатах, бачив різний рівень турнірів, зараз у Казахстані, яким бачиш продовження своєї кар’єри?
- Зараз багато спекуляцій є щодо того, хто куди переходить. Хтось поїхав грати туди, хтось ще кудись. У багатьох випадках, може люди це не розуміють, але сам спортсмен часто не має вибору. Не дай Боже якийсь невірний поворот подій, і у тебе замість п’яти пропозицій залишається одна. І ти маєш його прийняти, яким би воно не було. Звичайно ж, хотілося б… У кожного, напевно, баскетболіста, найзаповітніша мрія – стати чемпіоном НБА. Але якщо бути реалістом? Хотілося б, щоб в Україні були команди рівня Євроліги. І усі наші хлопці могли б грати спокійно. І все було б ідеально. Як воно є у Туреччині, в Італії, В Іспанії, у тій самій Росії. ЦСКА, Хімки – усі ці топові клуби. Хотілося б, щоб і у нас таке було. Щоб не доводилося знову їхати кудись далеко. Але маємо, що маємо. І інколи, як я вже казав, обирати не доводиться.

- У тебе агент обирає для тебе клуби, чи ти сам можеш вибрати?
- Якщо клуби тобі пропонують, ти з цього і вибираєш.

- Ну ось, скажімо, Олександр Липовий, з яким ви разом в Угорщині грали, зараз у київському Динамо виступає.
- Саша агентство змінив, пішов з нашого агентства, не захотів з ним поновлювати співпрацю.

- Якщо були б гарні пропозиції з України, ти б залюбки грав на Батьківщині?
- Відкрию вам секрет: цього усі гравці збірної хочуть. Якщо в Україні будуть гідні умови для спорту, для баскетболу, усі будуть тільки "за", щоб грати вдома.