Тренер сумського КДЮСШ-1 Ігор Борсук розповідає, чому бракує дітей у баскетбольних секціях його міста і як налаштувати хлопців на матчі з іменитими суперниками.
- Ми заявилися у ВЮБЛ спільно з командою м. Шостка і так вже граємо другий рік. На цей тур діти похворіли і ми приїхали тільки сумчанами, можна сказати усікненим складом – 8 хлопців.
- Як кажуть моряки, нас мало, але ми у тільниках.
- Так. Я люблю свою роботу. Наша команда прогресує. Перемог ще небагато, але вони попереду. Хлопці індивідуально прогресують. Ми на усі тури протягом двох років від`їздили. Ми граємо з елітними командами і отримуємо великий досвід.
- Ну, ось скажімо, Черкаським Мавпам ви поступилися з розгромним рахунком (26:103 ред.)
- Черкаські Мавпи – це елітна школа баскетболу. У чемпіонаті йдуть другими. Проти них було цікаво грати. Ми боролися, але лави запасних і досвіду нам не вистачило.
- Як ви шукаєте хлопців до вашої секції?
- На нашу секцію приходять усі бажаючі. У нас дуже мало займаються баскетболом. Нема своєї спортивної бази, нема умов, таких як тут (розмова відбувалася у київському залі "Авангард" – ред.) ви бачите. Ми працюємо зі загальноосвітніми школами, прагнемо випросити у директорів зал і таким чином намагаємося тренуватися.
- У вас там є досить сильна команда "СумДУ". Вони не звертають увагу на дитячий баскетбол?
- Так, у нас є команда вищої ліги СумДУ. З цього року вона нам допомагає, зокрема зал нам виділяють.
- За рахунок чого виїзжаєте на тури чемпіонату?
- Батьківським коштом і інколи допомагають спонсори.
- У вас хлопці яких вікових груп тренуються?
- У ВЮБЛ ми граємо командами 2001, 2003 і 2004 років. А взагалі у нас тренуються близько ста хлопців з 1999 - 2005-го років народження.
- Коли команда програє з різницею майже у 80 очок, вас це не сильно засмучує?
- Це засмучує, але цьому є пояснення. Звичайно ж, хотілося мати інший результат. Але будемо працювати.
- Ви баскетболом де займалися?
- Я займався у спортивній школі і в Університеті. Прийшов працювати сюди три роки тому.
- Яку мету перед собою ставите?
- Завдання дитячого тренера – виростити кваліфікованого гравця і, як кажуть, дати йому путівку у життя. Звичайно хотілося б перемог на рівні чемпіонату України. Але у нас є перемоги на міському та обласному рівнях. Певний результат є.
- Ви пам`ятаєте, як у Сумах була команда Суперліги "Суми-Хімпром"?
- Звичайно ж пам`ятаю, і дуже прикро, що її нема зараз, нема тієї традиції. Багато дітей тоді займалося баскетболом, були спортивні класи. Усі ходили, дивилися на матчі, з батьками. Усі знали, що у Сумах живе баскетбол. Було дуже приємно, і погано, коли вона розпалася. Торік у нас з`явилася ще команда - Банківська академія. Вона виграла Першу лігу. Але теж не вижила. І це теж погано, Бо там працювали тренер Суперліги Максименко і гравець Ігор Кривич.
- Ви бачите світло у кінці тунелю?
- Я оптиміст і знаю, що все буде гаразд. У нас з`явилася зараз асоціація баскетболу Сумщини. У нас працюють три тренери. Єдина баскетбольна школа – КДЮСШ №1 без своєї спортивної бази. Хлопці 2001-го р.н. – це мій перший набір. Потренувалися і заявилисмя на чемпіонат України.
- І вже без тіні сумніву виходите грати з Мавпами.
- І з Мавпами, і з чинним чемпіоном Дніпром, який і зараз лідирує. Граємо з ними і не засмучуємося - робимо висновки і працюємо далі.
- Не тремтять колінки у ваших підопічних, коли грають з сильними суперниками?
- Я їх відповідно налаштовую і хлопці виходять і грають у свій баскетбол, який ми з ними відпрацьовуємо на тренуванні. Звичайно ж, мандраж є в усіх гравців, навіть якщо вони високого рівня. Але це природньо – хвилюватися перед стартом.
- У вас діти дивляться трансляції суперліги чи НБА?
- Зізнаюся, два роки тому я їх змушував дивитися НБА, Суперлігу, тепер вже їх від цього не відірвати. Вони вже усе дивляться, усіх гравців знають.
- А "сарафанне радіо" у вас працює? Хтось пішов на баскетбол, розповів іншому.
- Так, звичайно. Сьогодні ми є і в інтернеті. У тренерів є коло знайомств. Ходимо по школах, з вчителями фізвиховання працюємо. Оголошення робимо. Але ж кажу, дітям було б простіше і цікавіше ходити до одного місця, а їм треба їздити по різних школах, де нам дають обмаль часу. Це впливає на кількість дітей, які хочуть займатися баскетболом.
