Снайпер одеського ІнтерХім-СДЮСШОР Катерина Добрікова отримала виклик до лав збірної України на кваліфікаційні матчі ЄвроБаскету-2017 з командами Сербії та Люксембургу. З дебютанткою головної команди країни вдалося поспілкуватися після матчу жіночої ліги Динамо – ІнтерХім-СДЮСШОР, який гості виграли і вийшли у лідери чемпіонату. Малюнок гри одеської команди багато у чому залежить від того, як грає Добрікова. А грає вона стабільно добре, відповідно і настрій піднесений має. Та хіба може бути інакше, коли сонце твого життя ще на шляху до свого зеніту?
- Для нас у першу чергу це було принципове протистояння, ми грали проти минулорічного чемпіона. Тоді ми боролися з ними у фіналі і нам було дуже важливо довести, що ми виросли, ми на сьогодні сильніші. Я думаю, що у нас мотивація була вагоміша.
- Головний тренер національної збірної Володимир Холопов викликав вас до лав головної команди. Як ви сприйняли цей виклик?
- Звичайно ж, позитивно. Для кожного гравця це дуже важливий момент, підвищує його самооцінку. Намагатимуся проявити себе і стати корисною нашій команді.
- Рахували, скільки сьогодні закинули?
- Щойно статистику подивилася – 12. Другий показник після Крістіни Карп.
- Вона у вас центрова?
- Так.
- А ви на якій позиції граєте?
- Третій номер. Форвард. Але сьогодні з кидками не пішло. У нас взагалі у команди був низький відсоток кидків здалеку. 18-2 лише. Можливо до кілець не пристрілялися. Не знаю, чому так. Взагалі-то у нас команда володіє дальнім кидком.Але сьогодні вийшло, як вийшло.
- Ви ще у Балтійській Лізі граєте. На вашу думку, Динамо був суперником рівня Балтійської ліги?
- Там, насправді, є суперники різного рівня. Наприклад команда з Литви Судова. Вона дуже сильний суперник. Ми бодалися з ними, як могли. Просто у них комплектація дуже гарна. У них на кожній позиції діє сильний гравець, який у будь-який момент може взяти на себе відповідальність і потягнути гру. Дві центрових кваліфікованих, одна з них грає за збірну Литви. Нам, нажаль, як ви бачили, і нам, і Динамо бракує зросту. Є проблема з центровими. А взагалі-то є різні суперники. І такого рівня, як Динамо, також.
- Ви дебютантка збірної, але усе ж таки, трохи про Сербію. Як на них налаштуватися?
- У першу чергу треба поважати самих себе. Треба намагатися боротися з усіх сил. Вони такі самі люди, як і ми. І як кажуть, м’яч круглий. Може бути по-різному. Треба боротися до останнього, зціпивши зуби.
- Де ви почали грати у баскетбол?
- В Одесі я граю четвертий сезон, а сама киянка. Виступала спочатку за КНЕУ, потім Регіна-баскет-Бар. Це теж був Київ. А вже потім прийшла черга Одеси.
- Між Києвом та Одесою відстань невеличка, 400 км. Часто вдома буваєте?
- Зараз фактично увесь час проводжу в Одесі. У цьому сезоні дуже щільний графік. Ми граємо у Балтійській лізі. Дуже багато матчів. Тому готуємося напружено. Нажаль, дуже рідко випадає можливість потрапити додому, хіба що ось так. На матчі з Динамо приїхали.
- Приємно приїздити у рідне місто?
- Звичайно приємно, у мене тут сім’я, чоловік.
- У вихідний день вдається відволіктися від баскетболу?
- Так, звичайно. У нас напрочуд дружня команда. Нам у цьому тренер допомагає. Прагнемо свої вихідні проводити активно, кудись вибиратися. Щоб трохи від баскетболу відволікатися, як кажуть, відпочити мізками. Частенько з командою ходимо кудись.
- Наприклад?
- Ми любимо у караоке ходити. Співаємо. У нас голосиста команда (сміється – ред.)!
- У вас є і вокальні дані?
- Люблю співати. Не скажу, що володію якимись особливими вокальними даними. Але я не одна така. Нас таких багато у команді.
- Є пісні, які співаєте найчастіше?
- Ірину Аллєгрову любимо усі. "Младший лейтенант…" - це наша улюблена пісня (сміється). Жоден похід у караоке без неї не обходиться.
- То ж, вас Одеса налаштовує як слід?
- Ну, так ми ж з Одеси! Вона завжди відрізнялася позитивом!
- Ви цінуєте підтримку вболівальників?
- Безумовно, у цьому є свій ефект. Коли тебе галасливі трибуни женуть вперед, з’являється додатковий адреналін. І у будь-якому разі це позитивні емоції, які дозволяють піднестися духом, якщо навіть щось йде не так. Може навіть переломний момент у грі завдяки підтримці настане.
- На ваші матчі в Одесі людей по 50 приходять?
- Наша проблема – маленький зал, і вона характерна для більшості команд в Україні. Він не може вмістити достатню кількість вболівальників. Але скільки вміщує, стільки і приходять, підтримують. Є фанати, які з року в рік це роблять. Скажу їм велике дякую!
- А вас чоловік так вправно навчив влучати у кошик суперниць здалеку? Як приходиш на матч Інфізу, у цьому компоненті Ігор Добріков кращий.
- (Сміється) Знаєте, як кажуть, "муж і жена – одна сатана". Ми так одне до одного і притягнулися. Він вважається снайпером, я теж. Може це звучить нескромно, але вже як є.
